Меломан, який знайшов спосіб реалізувати свою давню мрію. Євген Весельський з Перечина створює пісні за допомогою штучного інтелекту та робить на них кліпи. Журналістам «Баношу» він розповів, як ШІ допоміг відкрити нові горизонти у творчості, чому він пише про Краматорськ та як його відео стають своєрідними літописами сьогодення.
Євген, розкажіть про відео, які ви робите.
Приблизно пів року тому мій шовгор розповів мені про можливість створювати пісні за допомогою штучного інтелекту. Я спробував, зацікавився цим. Щоб ви розуміли, я завжди був меломаном, захоплювався музикою, збирав цікаві колекції компакт-дисків. Тому дуже зрадів, коли з’явилася можливість не просто слухати те, що мені подобається, а ще й те, що я створив. Тобто самому бути творцем, а не пасивним слухачем. Це для мене щось нове було.
Взагалі у мене завжди була мрія – творити музику. Але красивого співочого голосу у мене, на жаль, немає, грати на інструментах теж у свій час не навчився, вчитися в консерваторії не було змоги. Тому я дуже тішився, коли у мене під рукою опинився інструмент для створення пісень.
Поступово до треків, які створював, я почав робити відео, і у вигляді кліпів публікувати в інтернеті. Спочатку це були пісні про Перечин: те, що близьке та що я бачу кожен день. У нас невелике місто, але є тут декілька цікавих місць, які варті того, щоб отримати пісню. Це, наприклад, пам’ятник листоноші Федору Фекеті, Алея сакур, Алея гібіскусів або Лавандова гора.
С початку повномасштабного вторгнення мене дуже зачепила тема російської агресії та східних регіонів України, де відбуваються активні бойові дії. Мені захотілося написати про місто Краматорськ, нинішній обласний центр Донеччини, я зробив до 10 пісень про нього: про саме місто, ліцей, який було релоковано в Перечин, людей, які там мешкають і постійно перебувають під загрозою обстрілів.
Мене торкнулася ця тема ще й тому, що завдяки переселенцям, які приїхали в Перечин я бачу купу позитивних змін, які сталися в моєму рідному місті. З’явилася робота, школа, дитячий садок, нові магазини, тривають будівництва. Я дуже тішуся, що Перчини став привабливим містом. Колись звідси людей возили на роботу в Ужгород або далі, а зараз навпаки – з Ужгорода та Березного до нас на роботу приїздять та дітей в школу привозять. І все це завдяки внеску ВПО та релокованим підприємствам. Тому я з радістю створив декілька пісень на цю тему. Але трохи маю складнощів при створенні відео, бо багато часу йде на пошуки тих фрагментів, які підкреслять думку, яку хочу донести.
Ви вважаєте штучний інтелект партнером у творчості чи лише інструментом?
Так, ШІ – це лише інструмент, який може значно допомогти й професійним співакам, і композиторам, і тим, хто не може гарно співати чи грати на інструментах. Ідея, емоція, стиль – це робить людина. ШІ як каструля на плиті: варить те, що я вирішу “зварити”. Чи зможе він у майбутньому замінити професійних співаків та композиторів? Думаю, ні. Творчість все одно йде від людини, і без ідеї та емоції будь-яка музика буде пустою.
Скільки часу ви витрачаєте на створення одного кліпу?
На створення музики зазвичай йде менше часу, ніж на роботу з відео. Залежить від задуму. Інколи за декілька хвилин я вже розумію що я хочу бачити в кліпі та як оформити його. Частіше вже є готова гарна пісня, але кадри не приходять або я розумію, що дістати їх буде проблематично. Можна, звичайно, відео теж створити за допомогою ШІ, але зовсім не те вийде. Треба справжні живі кадри: як летить пташка, посміхається дівчина або воїн ЗСУ. Тому для створення відео про війну я намагаюся використовувати документальні кадри.
А тексти пісень ви самі пишете?
Частину текстів придумую я за допомогою ШІ, якому я пояснюю де та що поміняти, покращити. Пробував сам взагалі писати. Виходило, але, як мені здається, не те, що потрібно. Але значна частина пісень створена з віршів нашої поетки Марії Дутко. Також є тексти поетеси Зої Попової та краматорки Світлани Телициної. Дуже торкаються мого серця їхні рядки. До того ж вірші, які написані людиною, значно сильніші, кращі, ніж те, що пише ШІ. Є в них невловний настрій, який жоден комп’ютер не відчує.
Пам’ятаєте перше відео, яке ви створили?
Перша пісня була написана на честь підприємства, де я працюю, але я її нікуди не публікував. А перше відео було про Перечин.
Як встигаєте поєднувати основну та творчу роботу?
Я займаюся створенням пісень та кліпів у вільний час. Вважаю, що кожна людина повинна мати захоплення. Добре, коли захоплення стає роботою, але це рідко буває. У мене завжди були якісь хобі: то кімнатні пташки, то рибки, то квітництво. Зараз створення пісень відтіснило мої попередні захоплення.
Загалом я роблю відео, коли вільний від роботи, побутових справ та інших родинних обов’язків. Не буває такого, щоб я засів робити відео на цілий день. Роблю зазвичай потроху, почастково. Буває, що в мене кліп через декілька днів вже готовий, а буває через два тижні.
Чи відчуваєте, що ваші відео можуть стати певним способом зберегти пам’ять про ваше місто, яким воно є сьогодні?
Так, збереження пам’яті – це одна з ідей моїх робіт. Про Перечин, Ужгород, Краматорськ, Львів. Про людей. Було б добре, якщо через багато років хтось введе в пошуку в гуглі: “Перечин”, побачить мій кліп та цікаві для нього кадри, або пісня десь відгукнеться. Адже наша основна мета зараз, під час війни – збереження пам’яті. Ось, наприклад, перед тим, як створити другу пісню про Краматорськ я цікавився історією міста, подіями останніх років, які там сталися і був в шоку від кількості померлих краматорців. Для мене було відкриттям скільки в місті постраждало шкіл та дитячих садків від російських обстрілів. Це спонукало мене створити пісню саме про них – Героїв Краматорська. Довго не розумів як оформити кліп, бо це важка тема, яка може когось образити. Тоді вирішив просто зробити слайд-шоу зі світлинами загиблих військових. Пісня вийшла на три хвилини й так сталося, що я вмістив в неї лише п’яту частину фотографій загиблих. Був дуже радий, коли його виставили в групах Краматорської міської ради у соцмережах, але я побачив коментар жінки, яка написала, що, на жаль, світлина її рідної людини не потрапила у кліп, і мені ніяково стало. Думаю, що в майбутньому повернуся до цієї теми.
Думаю, багато хто знає про роздування ворожнечі серед українців. Це та тема, яку зараз активно підтримує Росія. Між ТЦК та цивільними, багатими та бідними, україномовними та російськомовними, Заходом та Сходом. Напевно ви також бачили, як в соцмережах анонімні або користувачі фейкових акаунтів пишуть щось таке. Але й місцеві мешканці підтримують. Хоч й більшість з них вже виїхали з Закарпаття та зараз мешкають за кордоном. Взагалі, люди, які зараз в Україні залишаються, особливо у східній частині, стоять між трьох вогнів. Ось, наприклад, ти залишаєшся в Краматорську – тебе називають ждуном, який чекає “руський мір”. Виїхав за кордон – зрадник країни. Приїхав в Перечин – не хочеш захищати своє. І ось мені хотілося б, щоб умовний Василь, який пише, що східняки приїхали в Перечин “щоб захопити місто”, побачив та дізнався щось про Краматорськ та патріотичних людей, які там живуть, побачив зруйновані будинки. Ось для цього я створюю відео.
Я неодноразово був словесно битий в суперечках на тему як легко бути патріотом в умовному Перечині та наскільки важко залишатися ним в прифронтових або окупованих містах. В Перечині можна вийти спокійно з прапором та махати ним. А ось у Слов’янську першою людиною, яка була вбита під час збройного конфлікту на Донбасі, був чоловік, який просто підняв український прапор. Бути патріотом там важче, ніж деінде. Бо завтра твоє місто можуть окупувати, тебе здадуть ворогу, можуть вбити твою родину.
Те, що люди, намагаючись врятувати себе та свою родину, виїздять з Донеччини – цілком нормально. І переїзд Краматорського ліцею в Перечин – чудово в усіх сенсах. І мене дуже обурює, коли зі Словаччини чи Нідерландів пишуть якусь гидоту ті, хто втік з Перечина. У Словаччині вчаться словацькою мовою, бо словаки теж знищували українську мову. І угорці, і поляки. Тому тим, хто їде, в одиничних випадках дають вчитися на українській. І дуже дивно виходить коли люди, чиї діти вимушено навчаються іншою мовою, невдоволені, що в їхньому рідному Перечині з’являється нова українська школа.
Розкажіть, над чим ви працюєте зараз і які плани маєте?
Якщо розповідати взагалі про себе, то я працюю на підприємстві майстром зміни, майстром дільниці. Але, можливо, ви помічали, що з кожним роком можливостей стає набагато більше і через інтернет багато чому можна навчитися: знайдеш покрокові відео, групу у соцмережах, в якій є купа однодумців, є люди, які з задоволенням навчать тебе що та як робити. Можливо, років через 5 ми всі знайдемо ще щось, в чому можна себе реалізувати. Як я знайшов можливість робити за допомогою ШІ кліпи, можливо, знайду через рік можливість реалізувати себе як, наприклад, архітектор маленьких будинків.
Якби у вас була можливість створити кліп, який назавжди залишиться символом Закарпаття, що б ви у ньому показали?
Це дуже висока планка, але, мабуть, в першу чергу людей. Будь-який регіон складається з різних людей: працьовитих, творчих, добрих, щирих. Ось, наприклад, вперше з Краматорськом я познайомився завдяки людям, які приїхали сюди. Я поспілкувався з декількома переселенцями й мене зацікавило це місто. Так само й з Закарпаттям. Бо багато людей знають наш регіон як край гір, полонин, садів та замків. Але ніхто не розкаже про Закарпаття більше, ніж люди, які тут живуть. Люди, традиції, одяг – ось те, про що треба знати. А вже потім гори та замки.
