Нові колекції щотижня, привабливі ціни, яскраві вітрини — fast fashion здається зручною відповіддю на запит сучасної людини «виглядати модно дешево». Але за цим блиском ховається реальність, про яку не розповідають у рекламі: екологічна катастрофа, знецінення праці і гори непотрібного одягу, які не встигають навіть розкластися.
Fast fashion — це бізнес, що тримається на надшвидкому виробництві. Світові гіганти на кшталт Zara, H&M, Bershka, Shein чи ASOS запускають нові колекції кожні кілька днів, випускаючи мільйони одиниць продукції щороку. Наприклад, тільки Zara щороку виготовляє понад 450 мільйонів одиниць одягу, доставляючи нові моделі в магазини за 48 годин.
Але за кожною футболкою — тисячі літрів води. Щоб виготовити одну бавовняну річ, потрібно приблизно 2700 літрів води — це більше, ніж людина споживає за два з половиною роки. Для джинсів — у середньому 7000–7500 літрів. Крім того, текстильна промисловість — один з найбільших забруднювачів води на планеті: близько 20% усіх промислових стічних вод припадає саме на виробництво тканин.
І це ще не все: значна частина одягу виготовляється з поліестеру та інших синтетичних матеріалів, які створюються з нафтопродуктів і не розкладаються століттями. Після кожного прання синтетичний одяг виділяє мікроскопічні частинки пластику, що потрапляють у воду, рибу — а потім і в наші організми.
Невидимі руки моди
Одяг, який продається за 200 гривень, хтось повинен був пошити. І найчастіше — це не автоматика, а реальні люди, які працюють у країнах з дешевою робочою силою: Бангладеш, Камбоджа, Пакистан, Індія. Умови там — далекі від етичних: багатогодинна праця без контрактів, відсутність медичного страхування, зарплата у кілька доларів на день.
У 2013 році світ сколихнула трагедія в Бангладеші: обвал виробничого комплексу Rana Plaza, де загинуло понад 1100 працівників. Та попри обіцянки реформ, кардинальні зміни так і не настали. Одяг із цих фабрик досі масово потрапляє на полиці світових магазинів.
Купив — викинув: куди дівається весь цей одяг?
Модель fast fashion побудована на короткому життєвому циклі речі. Статистика вражає: середньостатистичний fast fashion-одяг носять лише 7 разів, після чого він потрапляє на смітник. Щороку у світі утворюється понад 92 мільйони тонн текстильного сміття, і лише крихітна його частка переробляється.
Старі речі часто опиняються не просто в контейнерах для благодійності, а на звалищах, у тому числі — в країнах третього світу, які не здатні впоратися з таким обсягом відходів.
Секонд-хенд — як альтернатива, що рятує
На тлі цього секонд-хенди стають не просто модною опцією, а етичним і свідомим вибором. Придбати одяг, який вже був у використанні, означає зменшити попит на нове виробництво, зекономити ресурси, не підтримувати експлуатацію праці й знизити кількість сміття.
Вінтаж, секонди, платформи для перепродажу (як Depop, ThredUp, The RealReal) — це частина «циркулярної моди», яка дозволяє речам жити довше. Багато сучасних дизайнерів теж обирають перероблені тканини або старі речі для створення нових колекцій. Це не про бідність — це про стиль зі змістом.
Неможливо за день зупинити світову систему fast fashion. Але можна почати з себе: не купувати імпульсивно, обирати якість, а не кількість, підтримувати локальних виробників, ходити у секонди, давати речам друге життя. Адже справжня мода — це не сліпе слідування трендам, а розуміння їх вартості.
Одяг не повинен бути одноразовим. Планета — теж.
Нагадаємо, останніми роками секонд-хенди в Україні, зокрема й в Ужгороді, помітно зросли в популярності. Якщо раніше їх асоціювали переважно з бюджетними покупками для студентів чи пенсіонерів, сьогодні серед відвідувачів — представники різних соціальних груп: офісні працівники, молодь, блогери та навіть поціновувачі дизайнерського одягу.
