Не зважай на всю ситуацію в Україні ми бачимо, що наші люди вони незламні. В кожному місті ми бачимо як після страшних подій країни агресора дістають людей та тварин. Кожного разу ми переживаємо ці моменти, щоб кожен був живий і дуже щасливі, коли тварин знаходять та віддають своїм господарям.
Кожного разу ми бачимо, як собаки-герої допомагають рятівникам. А також як наші військові рятують не тільки наші міста, а і життя тварин… Люди рятують і допомагають, як можуть, але нажаль є і такі що залишають тварин. Це біль і смуток. Ми розуміємо всі, що треба робити документи і в кожній країні є певні правила, які нажаль не хочуть робити самі люди. Простіше не брати відповідальність та не думали що буде далі з тваринами.
«На сьогоднішній день трагедія є в кожному місті і ми як люди маємо обʼєднуватися та підтримати один одного. Мені дуже тяжко про це говорити, але це мій крик душі і маленька допомога волонтерам. Мені хочеться допомогти не тільки донатами, а і закликати людей про те щоб люди не викидали своїх улюбленців навіть коли тяжко. І не заводили їх у честь «подарунку» для дітей. Тварина це така відповідальність як і дитина. Ми всі дорослі люди і повинні розуміти це. Ми багато раз бачимо реальні історії людей, де говорять що не будуть виїзжати бо немає куди подіти тварин і залишаються разом з ними під обстріли…
Немає куди, немає допомоги або мене туди не візьмуть на квартиру так, як багато тварин. Ми багато не бачимо, або не хочемо бачити, що трапляється з тваринами покинутими. Про це розуміють волонтери, які кожного разу рятують, лікують та шукають люблячих та відповідальних родин…
Кожного разу коли ми в укритті мені дуже приємно бачити, як люди беруть собою тварин. Котики в переносках, собаки на повідку а великі маю деякі намордник, навіть якось бачила хомʼяка в клітці у дитини, яка ніжно заспокоювала. Тварини не можуть говорити, але ми можемо їх зрозуміти та підтримати в такий нелегкий час.
В нас двоє котиків Том та кішка Миша і нажаль наші реалі життя вони привчилися бігти у переноску при почуття вибухів. Том навіть ніч спить там, що дає швидко зреагувати нам – це закрити переноску і побігти в укриття. Миша в нас нещодавно зʼявилась, зі слів людей ми дізналися, що її покинули люди які поїхали закордон рятуючи своє життя, але її залишили. Я ніколи не бачила, як тварина чекала когось постійно біля вікна… Як переживала і не довіряла…
Мені самій було дуже тяжко це бачити і думати, чому деякі люди так вчиняють. Моя знайома навіть бачила як залишали котиків в переносці зі всіма: туалет, іграшки та ліжаки прямо на вулиці. Це тяжко бачити і якось зрозуміти. Притулки переповнені та під час війни ще більше роботи у волонтерів… Але є люди з добрим серцем і хочеться закликати до більшості людей, щоб трошки допомагали нашим волонтерам та самі тримались в такий нелегкий час. Допомога в перетримці, донати на лікування та корм, або знаходження родин.
Наші хвостики-це наші маленькі діти та наша сімʼя. Вони тільки говорити не можуть!
Людям які виїжджають хочеться сказати якщо у вас є хвостики дізнавайтеся, як можна вивезти їх також. Не бійтеся і не покидайте їх так просто на вулиці. Шукайте куди можна прилаштувати це дуже важливо. Для них це великий стрес, бо вони у вас бачать родину. Я знаю знайома залишила своїх котів і платить за догляд іншим людям, де їх годують та вона знає і бачить що з ними все добре.
Я знаю навіть равлиця на імʼя Кеті, яку вивезли в Болгарію. І тепер вона там має своє щасливе життя разом зі своїм господарем. Для людини це не була проблема, а великий приклад що немає нічого неможливого.
Любіть та бережіть себе та своїх маленьких членів родин, бо ми все що в них є навіть на такий короткий термін.» – власниця котиків та авторка майбутньої книги «Том».
Стаття була написана авторкою та власницею сторінки в інстаграмі котиків icat_tom та icat_misha: Настя Заславська
«Матеріал створено у межах участі в конкурсі «Співпростір», за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech».
