Закарпаття — це не лише гори, вино та полонини. Це ще й говір, який звучить так, що вухо ловить щось рідне, але водночас зовсім інше. Тут слова — як старі різьблені скрині: у кожному прихована історія, а інколи й жартик.
Звідки зʼявився такий говір
Закарпатський діалект — то суміш української, угорської, словацької, румунської та навіть німецької. Бо край цей століттями переходив від одної держави до іншої. Через це ґазда (господар) і ґаздиня (господиня) живуть поруч із шпиталем (лікарнею) та шпихліром (коморою), а слова звучать м’яко і з особливим ритмом.
Міні-словничок:
- Ся — себе, собі (часто вживається для підсилення).
- Ґазда / ґаздиня — господар / господиня.
- Шпиталь — лікарня (з нім. Spital).
- Шпихлір — комора для зерна.
Слова, які мають свій характер
У закарпатців є слова, які не перекладеш дослівно, бо вони несуть емоцію.
- Файний — гарний, хороший.
- Йой — універсальне слово, що виражає подив, радість, страх чи здивування.
- Хижа — будинок, хата.
- Баламутити — дурити, збивати з пантелику.
- Шпиндик — маленький хлопчик або низькоросла людина.
- Плай — гірська стежка.
- Мендрувати — подорожувати без чіткого плану.
- Киндириця – кукурудза.
- Біціглі – велосипед.
- Крумплі – картопля.
- Гризачка – кавун.
- Палачинтовка – сковорідка.
- Штрімфлі – носки
- Парадичка – помідор
- Бундошкенєр – бутерброд
Міні-словничок:
- «Йой, файна в тебе хижа!» — «Ого, гарний у тебе будинок!»
- «Не баламуть мене!» — «Не обманюй мене!»
- «Пішли по плай на полонину» — «Підемо гірською стежкою на полонину».
- «Вчора з дідиком зібрали цілу торбу киндириці, а нинь будем варити банош.»
- «Малий сів на свої біціглі та поїхав аж у сусіднє село по хліб.»
- «Баба казала, що без крумплів бограч — то вже не бограч.»
- «Увечері сіли під виноградом та їли солодку гризачку.»
- «Мама взяла велику палачинтовку та почала пекти налисники з сиром.»
- «Не забудь вдягнути штрімфлі, бо на дворі вже холодно.»
- «Зранку зірвав з грядки стиглу парадичку — така, шо соком аж бризкає.»
- «На перерві ми з хлопцями дістали з торби по великому бундошкенєру з паштетом — най смакує!»
Діалект як код своєї громади
Для місцевих говір — це більше, ніж просто слова. Це спосіб впізнати «свого». Якщо хтось скаже: «Та тото ся не робить», то в цій фразі є й м’який докір, і тепло, і відчуття, що тебе розуміють без пояснень.
Або інший приклад — «Василь, та ти знову дєрєш ся?» Тут «дєрєш ся» значить «кричиш», але в такій формі це звучить не як звинувачення, а як доброзичливе зауваження.
Міні-словничок:
- Тото — це.
- Дєрєш ся — кричиш.
- Василь, та ти знову дєрєш ся? — «Василю, ти знову кричиш?»
- Йов! – Добре!
Закарпатський діалект — це як аромат свіжоспеченого баноша: його можна описувати, але зрозуміти по-справжньому можна лише відчувши. Тож наступного разу, коли почуєте «Йой, ґаздо, та сі сідай!», знайте — вас запросили не просто в гості, а в серце закарпатської душі.
