Закарпатське весілля — це поєднання темпераменту, давніх обрядів і особливого колориту. Сто років тому воно мало свої суворі правила та традиції, які передавалися з покоління в покоління.
Про це повідомляє Комунальний заклад Хустський краєзнавчий музей.
Сватання не обходилося без «сватача» — людини, яка вміла вправно домовлятися. Під час так званих «торгів» батьки обговорювали придане до найменших деталей: землю, худобу, господарство. Шлюб розглядали не лише як союз двох людей, а й як вигідну угоду для родин.
На Закарпатті дотримувалися чіткої черги в одруженні: молодші діти не могли брати шлюб раніше за старших. Через це траплялося, що хлопці залишалися в «леґінях» майже до тридцяти років, чекаючи, поки старший брат чи сестра створять сім’ю.
Навіть якщо між молодими була любов, остаточне рішення часто залежало від «нянька і мамки». Батьки домовлялися про майно та майбутнє господарство, переконуючи дітей у правильності вибору.
Весілля не починалося без ґудаків — музикантів, які супроводжували обряд від початку й до завершення. Вони грали дорогою до церкви, після вінчання та під час святкування. Вважалося, що гучна музика відганяє злі сили.
Один із найзворушливіших моментів — обряд зняття вінка. Наприкінці весілля з молодої знімали дівочий вінок і пов’язували хустку. Це символізувало її перехід у новий статус — жінки та ґаздині. Пісні під час цього обряду були настільки щемкими, що сльози не стримували навіть найстарші гості.
Закарпатське весілля — це не просто свято, а жива традиція, що поєднує сучасність із мудрістю наших предків.










Залиште коментар
Розгорнути ▼