Вулиця Корзо — одна з центральних пішохідних вулиць Ужгорода, історія якої охоплює кілька століть. Вона змінювала назви залежно від політичних періодів, була осередком ремісництва і торгівлі, а також місцем життя однієї з найбільших громад міста.
Як змінювалися назви вулиці з XVII до XX століття
Уперше вулиця згадується у 1691 році під назвою Мостова. Так її назвали через розташування — вона вела до головного мосту через річку Уж (нині Пішохідний міст).
У той час на вулиці проживали переважно ремісники, які працювали на володаря Ужгородського замку.
У XVIII столітті частина вулиці, яка простягалася від сучасної вулиці Волошина до мосту, отримала назву Великомостова. Інша частина, від площі Корятовича до сучасної вулиці Волошина, у 1860-х роках була перейменована на Козінці — на честь угорського письменника та реформатора мови Ференца Козінці (1759–1831).
У міжвоєнний період Великомостову перейменували на Рашина — на честь чехословацького політика, міністра фінансів Алоїза Рашина (1867–1923), який загинув унаслідок замаху. Після Другої світової війни вулиця отримала назву Суворова.
Після проголошення незалежності України історичну назву відновили — вулицю офіційно назвали Корзо. Ця назва походить від означення місця для прогулянок, яке використовували самі ужгородці.
Формування забудови та розвиток торгівлі
Сучасний архітектурний вигляд вулиці сформувався наприкінці XIX — на початку XX століття. Основу забудови становили споруди у стилі сецесії.
У довоєнний період вулиця була важливим торговельним центром міста. Тут діяли десятки малих і великих крамниць, значна частина яких належала єврейським підприємцям. Через це цю територію часто називали «єврейським кварталом».
Єврейська присутність в Ужгороді має давню історію. Перші згадки про євреїв датуються X століттям. Уже в 1677 році міські протоколи згадують «будинок євреїв», що свідчить про існування школи або синагоги.
Під час перепису 1691 року встановили, що євреї орендували міське мито, а також займалися торгівлею пивом, горілкою і медом.
У 1688 році згадується «єврейська аптека», яка, ймовірно, була торговою крамницею.
За даними, у 1718 або 1724 році в Ужгороді вже існувала єврейська релігійна громада. Її засновником вважають Вайнбергера, а першим рабином був Лейб Юда Райзман зі Львова.
До середини XIX століття єврейські підприємці фактично контролювали торгівлю в місті і зберігали ці позиції до Другої світової війни.
За переписом 1930 року, в Ужгороді проживали 5897 осіб єврейської національності (22% населення), а 7357 мешканців сповідували юдаїзм (27%).
Події Другої світової війни та їх наслідки
Після приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини у 1938–1939 роках становище єврейського населення погіршилося через дію антиєврейських законів.
У квітні 1944 року в Ужгороді конфіскували єврейські магазини, склади та підприємства. 27 квітня 1944 року все єврейське населення міста зібрали та за наказом мера Палло Мегая вивезли до двох гетто, після чого депортували до концтаборів.
За переписом 2001 року, в Ужгороді проживало близько 200 євреїв.
Історичні об’єкти на вулиці
Окрім торговельної функції, вулиця має низку історичних локацій. На початку XVII століття родина Другетів заснувала тут одну з перших лікарень міста — Xenodochium.
На розі з вулицею Волошина розташована триповерхова будівля, відома як «Білий корабель». Її збудували у 1902–1903 роках за проєктом архітектора М. Фегера.
Назва походить від корчми, яка діяла на цьому місці раніше. Ще у XIV столітті в Ужгороді було розвинене виноробство, а торгівлю алкоголем суворо регламентували власники міста — родина Другетів.
У 1780 році тут звели кам’яний готель із корчмою, що мав шість кімнат і кухню. У XIX столітті в місті діяло близько 20 офіційно зареєстрованих корчм і значна кількість нелегальних.
2 квітня 1868 року місто підписало урбаріальну угоду, за якою вулиці та нерухомість перейшли у його власність. Уже в жовтні 1869 року «Білий корабель» передали місту.
4 січня 1909 року будівля згоріла, після чого її відбудували.
Сучасний стан вулиці
Сьогодні Корзо залишається однією з найпопулярніших пішохідних вулиць Ужгорода.
Попри реконструкції останніх десятиліть, частково порушили цілісність історичної архітектури, вулиця зберігає своє значення як громадський простір і важливу частину історії міста.
Автор: Анастасія Джупіна
