Закарпатське село Колочава увійшло до списку 52 найкращих туристичних сіл світу за версією Всесвітньої туристичної організації ООН. Список оприлюднили наприкінці 2025 року. Село приваблює не лише цвітінням крокусів, а й багатою історією, музеями та природою.
Про це повідомляє Nfront.
Колоритне село серед гір
Колочава лежить у долині річки Колочавки. Населення перевищує 5 тисяч осіб. Місцеві кажуть: “Гори зліва, гори справа, всередині – Колочава”. З висоти вулиці розтягнулися на 15 км уздовж долини. Це друге за протяжністю село на Закарпатті.
Село славиться десятьма музеями – одним із найбільших показників у сільських населених пунктах Європи. Тут близько 20 пам’ятників, зокрема унікальний пам’ятник заробітчанину. Щороку Колочава приймає десятки тисяч туристів з України та-за кордону. Воно входить до Національного природного парку “Синевир”.
Начальниця відділу туризму Колочавської сільради Марія Шетеля зазначає: “Найперше туристи їдуть за гірськими краєвидами, які починаються за порогом. По-друге, за відчуттями – тут повітря, яким не надихаєшся, гірська вода смачна. Історія оживає в хатах, стежках і людях”.
Історія та спадщина Колочави
Перша згадка про село датується 1463 роком. Заснували його втікачі від кріпацтва в XV столітті. Колочава побувала в складі Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, Карпатської України, СРСР та сучасної України. Тут залишили слід румуни, угорці, чехи, євреї.
Дослідник історії Закарпаття Михайло Маркович пояснює популярність: чеський письменник Іван Ольбрахт жив у селі, написав чотири книги, зокрема “Микола Шугай – розбійник”. “Колочава. З одного боку – вузька долина Стримби… Гори, горби й знову гори”, – описав він. Роман екранізували, переклали багатьма мовами. Чехи та словаки масово їздили сюди. Фестивалі українсько-чеської дружби проводять щороку.
Десяток музеїв під відкритим небом
Менеджер з туризму Юрій Радівілов розповідає про десять музеїв. Перший – “Старе село” (2007 рік), скансен з автентичними будівлями з радіусу 25 км. Тут хати бідняка, вівчаря, ремісників, школи, жандармерія, баня, кузня.
Єврейський комплекс показує побут громади: хата, корчма. Музей “Воїнам-інтернаціоналістам” вшановує афганців. “Лінія Арпада” – бункери угорської оборони з автентичними експонатами, найдовша відреставрована лінія в Європі. “Бункер Штаєра” присвячений УПА. Музей “нелегального переходу кордону” згадує 80 колочавців у ГУЛАГу.
Ще “Колочавська вузькоколійка” з паровозами, “Колочавський бокораш” про лісорубів, музей Ольбрахта. Стара церква 1795 року – тепер музей, що врятували портрети Маркса, Енгельса, Леніна.
Радівілов відзначає: “Тепер туристи з центру та сходу більше цікавляться історією предків після вторгнення”.
Відпочинок та гастрономія
Окрім музеїв, пропонують походи на Топас, Стримбу, Дарвайку. Чани з травами чи мінеральною водою з Боркуту. Гастротуризм: корчми, форелеві господарства, бограч-гуляш, банош, ріплянка з картоплі. Апитерапія, мед. Житло для 500 гостей від 350 грн/добу.
Як дістатися
Найкраще авто: зі Львова дорога хороша, з Ужгорода – 180 км, 3,5 години, мальовнича. Автобуси з турів з Львова, Івано-Франківська, Тернополя. З Воловця – трансфер чи таксі, бо прямого сполучення немає.
Світове визнання та перспективи
До війни – натовпи щодня. Тепер більше українців, військових з родинами. Визнання – результат підготовки: 50-сторінкова заявка, інфраструктура. Нагороду з Китаю надішлють. Сільголова Василь Худинець: “Зростання туристів у низький сезон. Після війни – розвиток бізнесу з автентичністю”.
Весна крокусів
У березні – цвітіння шафранів на 7 км. Радівілов радить стежити за соцмережами. Квіти приваблюють фотографів.
Транспорт ускладнює доступ, але громади мають зацікавлення в покращенні.
