23 липня в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту відбулося відкриття унікальної мистецької виставки «Формула дуету: співіснування текстур подружжя», де свої роботи представили ужгородські митці Андрій та Олеся Кочут. Подія зібрала чимало шанувальників мистецтва, адже експозиція поєднала у собі два, здавалося б, зовсім різні світи — дерев’яно-металеву абстракцію та м’яку, тактильну образність вовни.
Андрій і Олеся Кочут — інженери за фахом, які понад сорок років живуть і творять в Ужгороді. Вони завжди йшли поруч з мистецтвом, кожен обравши свій напрямок: Андрій — малювання, точіння дерева, ковальство; Олеся — ліплення, в’язання, валяння. Вони не лише поділяють життя, а й творчий шлях, передавши любов до мистецтва й своїм синам — відомим ювелірам, засновникам бренду Kochut.
Роботи Андрія Кочута виконані в естетиці вабі-сабі — японської філософії, яка цінує красу в простоті, недосконалості та природності. Сам митець пояснює:
«Я пробував різні напрямки: починав із ламп у стилі лофт, пізніше займався точінням дерева, робив свічники, тарілки. Потім усе перейшло в габаритні скульптури — до двох метрів заввишки».
У своїх роботах він поєднує дерево, камінь, метал, використовуючи їх із мінімальною обробкою, навпаки — підкреслюючи природну фактуру. В одній зі скульптур, яка має назву «Три істини», закладена основна філософія майстра: «Ніщо не вічне, ніщо не досконале, ніщо не закінчене».
Натомість Олеся Кочут представила роботи з валяної вовни — мистецтва, яким вона займається вже понад 12 років.
«Є речі, які — чисто моє натхнення, от як ці сердечка, — розповідає вона. — А інші — це переосмислення побачених образів. Але шерсть — це такий матеріал, що однакових речей не вийде. Навіть якщо я роблю дві речі сама для себе, вони будуть подібні, але не однакові».
Олеся працює лише з вовною високогірних овець із Швейцарії та Італії, адже закарпатська вовна, за її словами, колюча і погано звалюється, тож підходить хіба що на ліжники.
Її мистецтво — це поєднання сухого та мокрого валяння, що дозволяє створювати як практичні вироби (одяг, капці, сумки), так і інтер’єрні об’єкти — картини, панно, вази. Усе створюється вручну, пошарово: від основи до деталізації.
«Вовна — це матеріал, із якого можна зробити все. Вона настільки м’яка й комфортна, що одяг із неї можна носити навіть на голе тіло», — підкреслила художниця.
Своїм досвідом поділилася й Іонелла — амбасадорка та невістка родини:
«Так, це справді зручні речі. Сумку можна легко стилізувати під будь-який образ, навіть літній. Вона вмістка, унікальна, і точно така є лише одна».
Іонелла зізнається, що має три таких сумки й кожна — з особливим акцентом, як от одна з вишитою пір’їною, де поєдналися дві техніки: валяння від Олесі та декоративний дизайн від неї.
Виставка «Формула дуету» — це не просто експозиція, а візуальний діалог між двома світами, двома фактурами, двома особистостями, об’єднаними любов’ю — і до життя, і до мистецтва. Роботи наповнені філософією, досвідом, теплом рук і глибиною думки. Це той випадок, коли матеріал стає не лише носієм форми, а й сенсу.
Журналісти «Баношу» вже мали нагоду поспілкуватися з Олесею Кочут раніше. Детальніше про це — тут
