Рішення стати на захист України Євгеній прийняв ще військовослужбовцем-контрактником під час проходження служби у відділі «Соломоново» Чопського прикордонного загону. Перший виїзд був на Луганщину, у район Кремінної. Підрозділ тримав оборону у Серебрянському лісі. Бої були інтенсивні, пригадує Матадор, але небо тоді ще не було так густо вкрите дронами, як згодом на Сумському напрямку.
Про це повідомили на Facebook-сторінці Західного регіонального управління Держприкордонслужби України.
Коли прикордонник повернувся на Закарпаття на ротацію, думка про те, що він ще не завершив справу, не давала йому спокою. Євгеній, який на той час проходив службу на кордоні, написав рапорт про переведення у бойовий підрозділ. Після курсу підготовки він разом з побратимами знову вирушив на війну.
Прикордонники виконували завдання на Сумському напрямку. «То була зовсім інша війна», – каже Матадор. Він не очікував такої щільності штурмів і обстрілів. Небо цілодобово було вкрите ворожими дронами, мов зграями птахів. Пересуватися вдавалося лише за умов сильного туману і у якнайшвидшому темпі. Росіяни закидали українські позиції газами, засилали ДРГ, обстрілювали з артилерії і неба. Щоб не лише утримати позиції, але й вижити, доводилося бути максимально зібраними і згуртованими. Як командир Євген не лише тримав разом з побратимами оборону, але й керував нею. Часом доводилося перебувати на позиції понад двадцять днів.
Воюючи на Сумщині, Матадор дістав кілька хімічних отруєнь газами. Одного дня, коли він з ускладненнями після них лікувався у шпиталі, до нього зателефонував командир підрозділу і привітав з отриманням офіцерського звання.
Попри усі ризики і жахіття війни, Матадора тримали чітко поставлена мета, думка про рідних і мрія знову почути голос коханої дівчини Анастасії. Прикордонник розповідає: «Я знав, яка моя мета на війні, і це допомагало вижити. Ми мали виконати поставлене завдання і повернутися до своїх рідних. Ніколи не можна здаватися. Якщо лиш допускаєш такі думки, ти майже стовідсотково «двісті». Та й я ще тоді був не одружений. Я ж не міг загинути, коли мене чекала така дівчина. Це також тримало».
Траплялося так, що Євгеній цілий місяць не міг вийти з Анастасією на зв’язок. Коли нарешті включав телефон, звідти сипалося по 150 повідомлень. Ризикуючи, вона приїжджала до нього на Сумщину, аби хоч день-два побути разом. Під час однієї з відпусток Матадора закохані побралися. За кілька днів після того прикордонник повернувся до побратимів.
Коли бойове завдання було виконане, Євгеній разом з підрозділом повернувся на ротацію на Закарпаття. Наразі він проходить службу в одному з прикордонних підрозділів Чопського загону. Чоловік вірить у Перемогу, після якої мріє вирушити разом з молодою дружиною за кордон у весільну подорож.
