Щороку 15 січня у світі відзначають День капелюха — свято, що походить від Національного дня капелюха у США, започаткованого у 1989 році. Його мета — популяризувати носіння головних уборів і підтримувати давні традиції.
Про це повідомили на Facebook-сторінці Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького
Історія капелюха налічує понад 3000 років: зображення головних уборів трапляються на стародавніх фресках. У різні часи вони слугували ознакою соціального статусу, етнічної та регіональної належності.
Головні убори були важливою складовою традиційного одягу населення Закарпаття. У фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького зберігаються численні зразки чоловічих капелюхів краю.
Влітку чоловіки носили фетрові капелюхи («крисані», «клебані») або солом’яні шапки. Бойки й лемки прикрашали фабричні капелюхи пір’ям птахів, шерстю дикого кабана чи шпильками — перо символізувало силу, відвагу й честь. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. поширилися солом’яні «плетенки», виготовлені з жита чи болотяних рослин.
Узимку одягали хутряні «кучми» та «ковпаки» з овчини, ягняти або зайця. Гуцули Рахівщини вирізнялися особливо багатим декором капелюхів: стрічками, китицями, пір’ям, металевими прикрасами. Навіть спосіб носіння капелюха свідчив про достаток чоловіка.
Румунське населення Закарпаття носило взимку смушкові кучми й фетрові капелюхи, а влітку — солом’яні «клопи», оздоблені квітами.
Детальніше про традиційні головні убори Закарпаття та інших регіонів України можна дізнатися з літератури наукової бібліотеки музею.
