Сьогодні, 24 червня, Івана Купала. Віряни святкують Різдво святого Івана Хрестителя.
Свя́то Купа́ла (Іва́на Купа́ла, Купа́йла) — традиційне, дохристиянське свято східних слов’ян, старослов’янське свято, що після запровадження християнства відзначалося перед Різдвом Івана Предтечі. Прив’язане до сонцестояння, коли сонце перебуває в найвищій точці на небі, і, відповідно, найдовший день і найкоротша ніч у році.
Про це повідомляє на своїй сторінці у фейсбук Ukrainian People Magazine.
Християнізована назва свята включає ім’я Івана Хрестителя. Квінтесенцією свята є вечірнє й нічне очищення за допомогою вогню й води — давня форма магічних дій. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.
Дати святкування
Свято Івана Купала прив’язане до сонцестояння, ділячи рік на дві половини. До нього тривалість дня довшає, після нього коротшає. Сонцестояння відбувається 20 чи 21 червня, залежно від того, чи є рік високосним. Але традиційно Івана Купала відбувається напередодні свята Івана Предтечі, тому не відповідає астрономічному явищу сонцестояння.
У зв’язку із запровадженням григоріанського календаря в 1918 році в УНР, але не на рівні Православної церкви в Україні, до 2024 року свято за християнською прив’язкою припадало у XX—XXI ст. на ніч 7 липня, що відставало значно далі від справжнього сонцестояння.
Після проведення реформи церковного календаря у 2023 році українці, що дотримуються григоріанського календаря, знову відзначають Івана Купала з 2024 в ніч із 23 на 24 червня.
Не дивлячись на те, що дату свято було змінено, українці продовжують святкування з дотриманням традицій та звичаїв наших предків.
Коли вечоріло, дівчата і парубки збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. У лісі ж встановлювали його в землю й оздоблювали польовими та городніми квітами, (любистком, трояндами, барвінком), обвішували цукерками, бубликами та печивом-пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку і непомітно у кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки – захист од парубків.
Тим часом хлопці здобували живого вогню – терли суху деревину – і розпалювали багаття…
ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців
Суперечка, яке з двох свят, назви яких через збіг у часі злилися воєдино – Різдво Івана Хрестителя, чи дохристиянське Купала – древніше, нагадує загадку, хто був першим – яйце чи курка. Головне, що празник – здавна один із найулюбленіших для українців, насамперед – серед молоді.
Гадаю, версія, що найколоритніше й заключне з-поміж дохристиянських свят літа – Купало, або ж Купайло, після хрещення Русі частково трансформувалося в один із найбільших церковних празників, влаштує більшість із нас. Народ зберіг купальські обряди й пісні, що, як і гаївки та колядки, належать до найдавніших часів – попри втрати минулого століття, коли викорінювалися усе українське – і традиції, і обряди.
Наші далекі предки святкували Купала 20 – 22 червня, у час літнього сонцестояння – коли Сонце найвище піднімалося над Землею, і, даруючи найбільше тепла і світла, виявляло свою чудодійну силу. Усе нестримно росло, розцвітало, множилося й раділо життю.
Із введенням григоріанського календаря у 1918-му свято Купала збіглося у часі з церковним празником Різдва Івана Предтечі й нині припадає на 7 липня. Але найцікавіше, що квінтесенцією обох свят є очищення за допомогою вогню та води! До того ж, “Іван Купала” – слов’янський варіант імені Іоан Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), де βαπτιστής буквально перекладається як “купатель”. З іншого боку, і за уявленнями слов’ян купання (від праслов’янського kǫpati) – ритуальне очищення у природних водоймах.
Купальські вогні
Основним стрижнем дійства є купальський вогонь, що символізує Сонце у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч: від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі до сходу (народження) Купала. Чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року), відтак сходяться і запалюють вогнище. І коли вже вогонь освітлив місцину, хлопці умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.
Дівчата ж тим часом навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:
“Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися!”
Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук… Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися навсібіч, а хлопці їх ловили і несли до вогню. Ті ставали навколо вогнища і співали:
“По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю. Ой, поливши, та й нащипаю (щипають хлопців). Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме…”
Спершу через вогнище стрибали хлопці. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Який парубок найвище стрибнув – матиме найкращий урожай його родина, вскочить у полум’я – чекай біди.
Потім – попарно, хлопець з дівчиною: якщо вдало перестрибнуть – неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому й не слід стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).
А ще хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце, або ж розкручують його на стовпі.
Ворожіння вінками
Настрибавшись, дівчата топлять Марену у водоймі й тікають від хлопців, щоб ворожити. Запалюють свічки і, прилаштувавши їх до вінків, пускають на воду. Допоки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою й співають: “Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою”.
За повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить, то дівчина вийде заміж; а якщо він крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то туди дівчина й заміж піде…
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений. Адже чий вінок хлопець дістане, того дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі бодай на святі. Тому пари заздалегідь домовляються, яким буде вінок, і кожна дівчина плете його так, аби можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку чи велику квітку.
За повір’ям, вінки, в яких дівчата святкують Купала, наділені цілющою силою. Тому їх зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб. У Галичині вінки, сплетені з чебрецю, дівчата святили в церкві та зберігали протягом року.
