У кінці 90-х минулого століття Віталій (позивний Рей) уже був бійцем 128 бригади, тоді вона називалася 128 механізованою дивізією. Одразу після строкової служби він підписав контракт і служив у полку 128 дивізії, яким командував Сергій Наєв (генерал-лейтенант, Герой України, колишній командувач об’єднаних сил ЗСУ).
Про це повідомляє 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада.
Після звільнення Віталій понад 20 років пропрацював у приватній структурі в Мукачеві, а знову повернувся в бригаду вже під час повномасштабної війни. У цивільному житті Рей здобув фельдшерську освіту, під час попередньої служби був начальником медпункту батальйону, тому й зараз служить по спеціальності – фельдшером медичного пункту 1 стрілецького батальйону 128 ОГШБр.
– Я пішов у ТЦК оновити дані, а там працює моя знайома, котра запропонувала цю посаду, – розповідає Віталій. – Можна було вибрати ще залізничні війська, які охороняють мости на Закарпатті (там теж не вистачає медиків). Однак я пішов у свою 128 бригаду.
Головні обов’язки Рея – медична допомога бійцям свого батальйону, однак військові медики лікують і мирних мешканців у фронтових селах, де часто немає медичних пунктів, і куди через небезпеку не виїжджає «швидка». За потреби фельдшер також їздить у складі екіпажів на точки евакуації за пораненими.
– У нашій машині, слава Богу, ніхто не помер, хоча траплялися й важкі поранення – відірвані руки чи ноги, осколкові поранення від мінометних та артилерійських обстрілів, опіки від ворожих дронів. Доводилося забирати й загиблих товаришів – це психологічно важко… Поранені завжди зустрічають медиків із полегшенням і радістю, хоча в когось можуть бути й панічні атаки, особливо, якщо це перше поранення. Після лікування ми часто зідзвонюємося й спілкуємося, це ж усі наші хлопці, ми один колектив.
Як досвідчений медик Рей добре знає найпоширеніші у війську хвороби.
– Є сезонні захворювання, та ж простуда, однак найбільш поширені для піхотинців хвороби пов’язані з хребтом. Причина – носіння бронежилета й каски, важкі боєприпаси й спорядження, а в чоловіків 50+ додаються вікові проблеми. Багато хто і в цивільному житті важко працював, щоб прогодувати сім’ю.
Дома, на Закарпатті, Віталія чекають рідні – дружина й дві доньки. Те, що вони на віддалі, непросто, однак боєць вважає, що зробив правильно, пішовши в бойову бригаду, тут він знаходиться на своєму місці.
– Був недавно дома на реабілітації, але відчував, що мене тягне назад, починаю переживати, як тут хлопці. Дружина навіть трохи образилася. Я дуже люблю своїх рідних, але думаю, їм самим було б ганьба, якби я став ухилянтом…
