Війна змусила мільйони українців покинути рідні домівки, залишивши позаду звичне життя та улюблену справу. Але є ті, хто, попри біль втрати, знаходить в собі сили рухатися далі, творити та надихати інших. Юлія Савинська – кондитерка з Краматорська, що на Донеччині, – саме така людина.
У 2019 році вона заснувала першу у місті професійну кондитерську з власним цехом “Sava.Cakes” та відкрила кав’ярню “Coffeelaktika”, але через повномасштабне вторгнення заклади довелося закрити. Юлія з сім’єю переїхала на Закарпаття, де декілька місяців працювала пекарем-кондитером, а пізніше відновила власну справу й створила бренд авторського шоколаду “SoYKa”. Про те, як війна змінила життя талановитої кондитерки та як вона знайшла нове покликання у створенні шоколадного дива, Юлія розповіла журналістам “Баношу”.
Розкажіть, як змінилося ваше життя під час великої війни?
У березні 2022 року ми з родиною прийняли рішення евакуюватися з Краматорська, бо в місті вже було небезпечно. Переїхали на Закарпаття, бо вже були тут у 2015 році й розуміли, що в області буде безпечно. Тоді біля нашого будинку також прилетіла ворожа ракета і ми пів року жили в Мукачево.
У 2022 їхали довго, бо багато людей хотіли покинути Донеччину на той час, та приїхали взагалі в нікуди. У нас не було орендованого житла, бо все було вже заброньовано, і лише коли ми в’їжджали на Закарпаття друг скинув оголошення, що в ресторані в Хусті шукають пекаря. В оголошенні до вакансії було написано, що допомагають с житлом.
Загалом у мене інженерна освіта і бути кондитером я ніколи не планувала, але у моєї доньки виявилася схильність до алергічних реакцій. Тому в сім’ї виникла потреба у певному раціоні. Так і почалися мої експерименти з кондитеркою. Потім я пройшла 3-місячний навчальний курс з організації кондитерського бізнесу, а згодом знайшла приміщення під кондитерський цех.
Як тільки ми приїхали до Хусту, я одразу пройшла співбесіду та влаштувалася на роботу. Це була гарна моральна підтримка. 24 лютого 2022 я написала всім дівчатам в Краматорську, що тимчасово працювати ми не будемо. Декілька днів ми чекали, як будуть розгортатись події, тоді здавалося, що все швидко закінчиться. Але в Краматорську так і не відкрилися ні кондитерська, ні кав’ярня. Звісно, я переживала, тому під час роботи хоч трохи відволікалася та не завантажувала мозок. Я готувала все, що було потрібно за планом, але додавала трохи своїх рецептів, навчила дівчат робити макаронси, круасани.
Багато разів за час війни ми чули від переселенців, що їх не сприймають на новому місці. Чи стикалися ви з негативом?
Я сама дуже позитивна людина, і, думаю, мені щастить на гарних людей. Особисто я не стикалася з негативом, лише з чуйними гарними людьми, які готові допомогти. Ось в Хусті мене взяли на роботу взагалі без проблем попри те, що я з Донеччини. До того ж власник пекарні, де я працювала, на той момент годував безплатними обідами переселенців. З пекарні дві робітниці звільнилися, тому в нас відразу стався метч. Ми допомогли один одному і порозумілися. Взагалі на Закарпатті дуже чуйно до нас відносяться, люди розуміють нас, наші проблеми та відразу йдуть назустріч. Бачать, що ми не місцеві, бо це чутно по вимові, але ніколи не відмовляють.
Скільки ви пропрацювали в пекарні?
Загалом близько пів року. У вересні моя донечка пішла в перший клас, ми вирішили, що вона буде навчатися онлайн, оскільки не знали де будемо жити. Якраз в той час нам було треба з’їхати з квартири та шукати нове житло. В Хусті ми його не знайшли та переїхали у Виноградівський район. Тоді я пішла з роботи, щоб допомогти донці адаптуватися до навчання. Вона й до школи навчалася співати онлайн, але все одно дитину треба було підтримати. І ось коли вона більш-менш звикла до процесу навчання і їй було потрібно не так багато моєї допомоги, я почала замислюватися про те, чим я можу займатися далі. Думала, може кондитерську відкрити чи кав’ярню, бо обладнання в мене було на той час вже з собою. Але поблизу були лише маленькі містечка і там вже працювали знайомі місцевим заклади. І хоч на Закарпатті є певна культура споживання кави, але сприйняття цього напою зовсім інше, ніж у нас. Наприклад, на Донеччині кава зранку – це спосіб підзарядиться та поспілкуватися, в обід – час для зустрічей та роботи у неформальних умовах, ввечері – для відпочинку з друзями чи родиною. Це загалом такий більш повільний вайб. А на Закарпатті люди швидко забігають, купили каву та побігли. Тут і сама кава інше значення має і заклади місцеві мешканці обирають по-іншому.
Тому на той момент я вирішила, що кав’ярню точно відкривати не буду. Почала проходити різні навчальні та грантові програми, просто знаходячи їх в інтернеті. Я пам’ятаю навіть у 2022 році якась краматорська організація прорекламувала екскурсії для переселенців в Івано-Франківську. Я відвідувала такі заходи та надихалася прикладом людей, які попри всі обставини, на відстані від дому продовжують розвивати власну справу, та зрозуміла, що не гірша за них.
Згодом я отримала грант на розвиток власної справи. Звичайно, аудиторії на Закарпатті в мене зовсім не було. Я думала, з чого можу почати в такому разі? І вирішила готувати авторський шоколад. Дуже довго обирали назву для бренду. В Краматорську кондитерська мала назву “Sava.Cakes”. Це, по-перше, пов’язано з моїм прізвищем – Савинська, а по-друге, коли я тільки почала готувати в декреті, це здебільшого було вночі, тому чоловік називав мене совою. Ось завдяки такій грі слів виникла назва. У нас навіть на логотипі була сова зображена. Але над новим брендом почали замислюватися ще у 2021 році, бо я хотіла продавати нашу продукцію в сусідні міста. Тоді планувала реєструвати торгівельну марку, оскільки на старті, під час відкриття кондитерської, не бачила в цьому необхідності.
Вже не Закарпатті ми перебрали сотню назв і обрали ““SoYKa””. Це:
S – Савинська, і ще ім’я моєї молодшої донечки Софія;
О – Орина, моя старша донька;
Y – JuliYa – я англійською;
К – Костянтин, ім’я мого чоловіка
А – поки вакантна літера.
Тобто ми заклали в назву нашу родину. І ще я шукала назву, яка буде мотивувати. І ось ““SoYKa”” прям запалює, хочеться цей шоколад продавати.
Де ви навчалися готувати шоколад?
У однієї шоколатьє я навчалася процесу приготування, в іншого – процесам обсмажування какао-бобів. Багато інформації також дізнавалася в інтернеті. У нас знайомий досліджує різні плантації какао-плодів по всьому світу і привозить в Україну їх. Я для себе обрала два основні види: венесуельські та мадагаскарські боби.
А ось на одній шоколадці у вас написано “Без цукру”. Як це шоколад може бути без цукру?
Ми не додаємо рафінований цукор. На упаковці є помітка “З підсолоджувачами”. До речі, їх також ми розробляли за державними нормами зі спеціалістами. Ми використовуємо коричневий кокосовий цукор. Він вважається натуральним.
Наша фішка зараз – гречаний шоколад. Мені навіть на одному заході нагадали, що гречка – це автентичний український продукт. Навесні, окрім шоколаду, ми готували цукерки, але у зв’язку з тим, що ми відправляємо товар більше по Україні, цукерки не дуже зручні для транспортування зараз. Історія з акумуляторами холоду цікава, але я не довіряю цьому, бо проходила всі норми харчової безпеки. Загалом відправляємо наші товарі в різні міста України: в Краматорськ, Київ, Львів…В маленькі містечка та великі.
Як можна замовити вашу продукцію?
В нас є сайт: https://www.soyka.in.ua/
та інстаграм: https://www.instagram.com/soyka.in.ua?igsh=Zjc2a2NvN2Nzb2kx
тут приймаємо замовлення. Сайт розробляла також одна з грантових програм для ВПО.
Які плани маєте на майбутнє?
Планів та ідей у мене дуже багато. Головне обрати пріоритетні. Я навіть багато чого занотовую, бо голова забита й, буває, зранку вже не пам’ятаю, які геніальні ідеї приходили. Іноді перечитую та думаю: “Ага…Колись зробимо”, а іншого разу бачу й кажу собі: “Так. Сьогодні-завтра я це роблю”.
Зараз я, окрім основної діяльності, проводжу навчання. Мені цікаво прожити ось цей досвід викладача. Тому проводжу майстер-класи, також я є наставником дівчини, яка поїхала за кордон, вирішила змінити професію та виготовляти торти. В майбутньому вона планує відкрити свою маленьку кав’ярню. На сайті в нас також є записані майстер-класи, до речі.
Також я створила гайд “Як отримати гроші на власну справу”, оскільки я вже отримала чотири гранти, мені цікаво ділитися власним досвідом з іншими. Там багато різних нюансів, з якими я стикнулася. В майбутньому ще хочу розробити гайд “Як розробити бізнес-план”, бо це насправді теж дуже складно.
Тобто зараз більше часу йде на те, щоб навчати інших?
Ні, я паралельно і сама готую. Не сказала б, що навчання займає прям значну частину мого життя. Я зараз створюю навчальні програми для дівчини, з якою займаюся, а потім деякі з них викладаю на сайті та в соцмережах. Я не рекламую себе окремо в цій справі, бо на це теж бюджет потрібен та час, та й потрібні люди, які допомагатимуть. Але ця сфера у мене, як то кажуть “на олівці”.
Що б ви порадили жінкам, які хочуть відкрити власну справу, але не наважуються досі?
Насправді я й сама довго наважувалась. У 2012 році, коли навчання в інституті завершила, в мене вже були думки про власну справу. Але лише у 2016 я почала робити перші замовлення, а кондитерську відкрила у 2019. Чесно кажучи, треба зробити перші кроки, а далі буде легше. Головне – наважитися на них. Хоча б просто подивитися як та що треба робити. Можна просто підписатися в інстаграмі на людину, яка пройшла цей шлях відкриття бізнесу, щоб зрозуміти куди рухатися. Ще було в класно піти на навчання разом з дівчатами, які горять власною справою. Зрозуміло, що у кожного свій шлях, але добре, коли поруч з тобою люди, які надихають.
Треба також розуміти, що власна справа потребує великих фінансових інвестицій. Але тут теж треба з чогось почати. Моєю першою інвестицією було 860 гривень декретних коштів. У мені ні міксера не було, ні блендера. Була лише кухня та велике бажання готувати. Потроху замовляла собі різні насадки, форми, фарбники. Потім на якесь свято мені чоловік подарував перший міксер. Поступово за зароблені кошти я купувала все необхідне та більш професійне обладнання. Це вже на Закарпатті я почала користуватися грантовими можливостями. А раніше працювала за схемою: заробила – вклала.
Як ви ставитеся до порад медійних кухарів, на кшталт Євгена Клопотенка чи Ектора Хіменеса-Браво?
За їхніми рецептами я нічого не готувала. Та у мене й небагато часу є, щоб дивитися телевізор. Я знаю імена відомих українських кухарів, але лише декілька разів дивилася їхні майстер-класи, колись купувала книгу Ектора. Відкрита, подивилася та зрозуміла, що не буду таке готувати.
І ніколи не хотіли взяти участь у “Майстер-шефі”?
Хотіла, але я розумію, що це великі інвестиції часу, якого в мене немає. Можливо в майбутньому щось зміниться та я зрозумію, що зараз мені це треба. Я багато навчалася готувати, але це не була професійна вища освіта. Свій досвід я набувала вдома. Я вмію готувати торти, шоколад, але це багаторічне навчання у різних спеціалістів. Тому не знаю чи потягну я кулінарне шоу.
Ви готуєте вдома?
Зараз готую більше. Перші два роки, коли я розпочала власну справу в Краматорську, взагалі на це часу не було. Вдома лише сніданок готувала й все. З вечерею свекруха допомагала.
А що найбільше полюбляють ваші близькі?
Вчора ми шоколадне печиво з доньками готували. Сам шоколад також подобається.
Звідки у вас ця любов до кулінарії?
Не можу сказати звідки це пішло. Бабусі щось пекли, ми з мамою якісь справи готували на свята, але в дитинстві чи юності я ніколи не думали, що захочу стати кондитеркою. Я хотіла бути дизайнеркою в школі, але батьки казали, що я не зможу цим заробляти на життя. Але всі знання, які я здобувала впродовж життя, стали мені у пригоді, як виявилося.
