Ще кілька років тому троянди Наталії Ричкової квітнули на Сумщині. Її розсадник у Шостці налічував понад 250 сортів, а вирощування квітів із захоплення поступово перетворилося на справу життя. Але повномасштабна війна змусила родину залишити дім: постійні обстріли, поранення та необхідність подбати про власне здоров’я змусили шукати тихіше місце для життя.
Новим домом для Наталії стало Нижнє Селище на Закарпатті. Тут, серед гір і чистого повітря, вона почала відроджувати свою справу практично з нуля: перевезла рослини, орендувала землю, очистила ділянку від каміння та знову висадила троянди. Сьогодні у її колекції вже понад 130 сортів, а поруч із трояндами ростуть лаванда, декоративні хвойні дерева, кущі та плодові саджанці.
Для Наталії робота з рослинами не просто бізнес. Це спосіб знайти спокій у час війни та створити власний «оазис», де кожна квітка нагадує: навіть після втрат життя може розквітнути знову.
Журналіст «Баношу» поговорив з Наталією про вимушений переїзд, новий початок на Закарпатті та про те, як троянди допомагають пережити найскладніші часи.
Коли ви захопилися вирощуванням квітів?
Ми переїхали з квартири в приватний будинок, і я почала просто для краси висаджувати на подвір’ї троянди, бо вони мені дуже подобались. Поступово, завдяки силі інтернету, люди почали цікавитися, просити продати квіти. Так я почала вирощувати рослини більш професійно.
Скільки сортів рослин ви вирощували до переїзду?
Троянд було дуже багато, кілька тисяч. Сортів – понад 250. Але на сьогодні близько 100 сортів втрачено.
Розкажіть як ви опинилися на Закарпатті та чому обрали саме цей регіон?
Під час повномасштабного вторгнення трасу Київ-Шостка дуже обстрілювали дронами. Буквально щодня ворожі шахеди летіли над нашим будинком, і ми не про роботу думали, а про те, як вижити. В місті багато заводів, обстріли постійні, і коли в 100 метрах від тебе вибухають КАБи – це дуже страшно. До того ж я коли займалася волонтерством і везла харчі для літніх людей, отримала поранення. Психологічно після цього я вже не витримала. Було страшно за дитину. Крім того, мені постійно треба підтримувати свій стан здоров’я, бо в мене онкологія в ремісії, тож потрібно, щоб клімат був прохолодний, а стресу було менше. Тобто тиша, спокій та чисте повітря – основне, що мені треба для життя. Тому й вибір пав на Закарпаття. Тоді мій чоловік служив у війську. І ось я виставила наш будинок у Шостці на продаж, а коли він приїжджав з Донеччини у відпустку – ми разом їхали на Закарпаття дивитися хати.
Чи швидко вам вдалося адаптуватися в новому середовищі?
Після переїзду трапилася дуже неприємна ситуація. Ми знайшли будинок в Липецькій Поляні, але натрапили на шахраїв. Попри завдаток, будинок нам не продали. Було відкрито кримінальне провадження. Коли справа отримала розголос і багато людей дізналися про те, як нас намагалися “кинути”, доля звела нас з “Закарпатською асоціацією місцевого розвитку”. Волонтери підшукали для нас житло для купівлі у Нижньому Селищі та допомогли винайняти землю, на якій тепер я можу втілювати свої задуми.
Як вам вдалося відновити власну справу?
Частину рослин ми забрали з собою, вже після того, як оселилися в Нижньому Селищі викопували їх та потроху перевозили сюди. Потім, коли нам надали землю, почали розмножувати ті рослини, що в нас були. Землю ми взяли в оренду на 5 років і нас це поки влаштовує.
Скільки сортів троянд ви вирощуєте сьогодні?
Понад 130 на продаж. В Нижньому Селищі ми познайомилися з Петром Пригарою, засновником відомої Селиської сироварні. А ось вже він познайомив нас з людьми, які мають тут земельні паї. Ми обирали ділянки, де буде комфортно брати воду з річки, бо це важливо. Прибрали чагарники та восени все було засаджено.
А окрім троянд що вирощуєте?
Лаванду, плодові дерева, кущі, декоративні хвойні дерева, багато різних чагарників.
Чи відрізняються умови вирощування на Закарпатті від того, як було вдома?
Дуже відрізняються. Принаймні у нас така ділянка землі, де дуже багато великого каміння, яке потрібно перебирати. Другий момент – кислий ґрунт, троянди та хвоя його полюбляють, але плодові дерева не всі. З плюсів – великий термін вегетації, з мінусів – треба багато поливати через посушливість. Також з робітниками є труднощі, бо за місяць Центр зайнятості жодної людини мені не направив. Але я шукаю людину, яка буде доглядати за рядками. Багато людей їдуть працювати за кордон, іншим не зручно приїздити до іншого населеного пункту, бо є проблеми з транспортом.
Чи є у вас улюблений сорт троянд?
Так, це троянди Девіда Остіна. Цей селекціонер винайшов новий вид троянд, які весь час квітнуть, постійно красиві та ароматні, крім того, вони морозостійкі. Троянд Девіда Остіна в мене 40-50 сортів. Ще мені подобаються троянди Кордес. Воні більш імунні, менше хворіють. Вони також дужне красиві та в них більш класична квітка.
Як зазвичай триває робота з квітами?
Все дуже просто: посіяли, квітка росте, далі – прищепили, це небагато часу займає, тиждень приблизно. Квіти далі ростуть, потім треба прополоти. Багато продажів проходять завдяки силі інтернету, маємо сторінку в фейсбуці та тік-тоці. На місцеві базари ходити важкувато, бо мене не знають. Але потроху дізнаються люди, багато місцевих прям додому приїздять та беруть з-під лопат саджанці.
Чи змінив переїзд ваше життя та світогляд?
Звичайно, бо ми все з нуля почали. До того ж після неприємної ситуації з шахраями, ми купили будинок дорожче ніж планували спочатку. Тож ще виплачуємо гроші. В нас з’явилися нові знайомства, ми живемо за новими порядками. Загалом все нове для нас. Але нас оточують добрі люди, дуже пощастило з сусідами. Багато хто підтримує нас.
Чи допомагає вам робота з рослинами переживати стрес під час війни?
Так, для мене це певна медитація. Мене робота з квітами дуже заспокоює. До того ж приємно бачити результат своєї праці. Я розумію, що війна продовжується, і це неприємне відчуття завжди зі мною, але дуже приємно мати свій куточок спокою, де можна трохи відвернутися від думок. Це мій особистий оазис.
Які плани ви маєте на найближче майбутнє?
Дуже хотіли б розширитися, але все впирається в землю та людей. Якщо вирішимо ці питання, розширимося обов’язково.
