Щодня багато ужгородців та гостей міста, проходячи пасажем Баті, навіть не здогадуються, що цей звичний міський маршрут колись був архітектурним експериментом європейського рівня. А колись величний Палац, зведений для взуттєвої імперії Томаша Баті, сьогодні майже не впізнати. У свій час будівля стала прикладом функціоналізму, нової логіки торгівлі та продуманого міського простору. Журналісти «Баношу» зібрали цікаві факти з історії Палацу Баті: від амбітного задуму до суперечливого сьогодення.
Ужгородський Пасаж Баті – це справжня архітектурна перлина, збудована ще у 1927-1929 роках. Це такий собі “привіт” з часів чехословацького конструктивізму, присвячений відомому взуттєвому магнату Томашу Баті. Знаходиться він зовсім поруч з Театральною площею і слугує не просто проходом між вулицями, а й затишним місцем для галерей сучасного мистецтва та магазинів. І що найголовніше – він досі зберігає свій неповторний шарм та історичну цінність.
Фірма T. & A. Baťa, заснована у 1894 році братами Томашем та Антоніном Батями у чеському Зліні, стала гігантом взуттєвої промисловості Чехословаччини. Вона не лише була найбільшим виробником взуття, а й володіла найрозвиненішою мережею роздрібних магазинів у республіці.
Наприкінці 1920-х років компанія розпочала амбітний проєкт – будівництво “Будинків служби” – великих універмагів нового типу. Ці заклади не обмежувалися продажем взуття, а пропонували широкий спектр додаткових послуг: ремонт взуття, педикюр, продаж аксесуарів та засобів догляду. Місце для таких закладів, як правило, обиралося на центральних площах, а архітектурне рішення мало бути лаконічним, функціональним та авангардним.
Томаш Батя завжди приділяв особливу увагу архітектурі своїх торгівельних об’єктів. Він доручав їх проєктування лише провідним архітекторам, віддаючи перевагу прогресивним стилям модернізму. Місця для його “палаців” у містах тодішньої Чехословаччини обиралися виключно на центральних площах. Ужгород не став винятком: Палац Баті звели в самому серці міста, на Театральній площі.
До проєктування ужгородського палацу Баті залучали Йозефа Ґочара, що було звичною практикою для фірми T. & A. Baťa, яка співпрацювала з такими зірковими архітекторами, як Ле Корбюзьє та Ян Котера. У 1930 році Томаш Батя за кілька місяців збудував революційний для Ужгорода “Дім служби Bat’a”. Палац був зведений спільно з братами-підприємцями Дезидерієм та Мікулашем Ковачами, які займали праву частину будівлі.
Чотириповерхова споруда мала залізобетонний каркас з колонами-опорами та суцільним заскленням першого поверху. Асиметричний фасад прикрашали три яруси вікон американського типу, що мали вертикально-зсувну систему. Пасаж, що з’єднував палац Баті з міським кінотеатром, відкривав погляду складну архітектоніку тильної сторони будівлі, що повною мірою розкривала сутність функціоналізму – з терасами, балконами, лоджіями та іншими архітектурними елементами. На першому поверсі розташовувався великий фірмовий магазин взуття, а на верхніх поверхах – ремонтні майстерні. Вздовж пасажу також працювали майстерні з виготовлення взуття. Цікавим архітектурним рішенням став пасаж, що пролягав крізь будівлю до паралельної вулиці Ракоці. Це був не лише маркетинговий хід для залучення покупців, а й ефективний спосіб збільшення пішохідного трафіку.
Відкриття першого магазину взуттєвого гіганта Томаша Баті в Ужгороді стало знаковою подією, що по-різному вплинула на життя містян. Для одних це був порятунок, адже якісне та доступне взуття стало доступним для широких верств населення. Особливо це оцінили закарпатці старшого віку, які у дитинстві носили саме “батівське” взуття. Проте для місцевих взуттєвих майстрів поява такого потужного конкурента обернулася серйозними проблемами, змушуючи їх шукати нові шляхи виживання.
Точна дата відкриття магазину Томаша Баті в Ужгороді залишається невідомою, але його присутність у місті простежується з початку 1920-х років. Це було ще до того, як на нинішній площі Театральній звели знаменитий “пасаж Баті” за проєктом архітектора Йозефа Ґочара. Попри поширені легенди про те, що ця будівля належала самому Томашу Баті й він там навіть мешкав, підтверджень цьому немає. Відомо лише, що тут бував його брат Ян Батя, який успадкував справу після смерті Томаша у 1932 році. Газети 1936 року навіть повідомляли про візит Яна Баті до Ужгорода на аероплані, щоб відвідати футбольний матч між його командою “Батя-Злін” та СК “Русь”. Під час цього візиту він також зустрівся з губернатором краю Костянтином Грабаром, обговорюючи перспективи розвитку Підкарпатської Русі.
Томаш Батя, на жаль, так жодного разу і не побував в ужгородській будівлі. Проте він встиг збудувати в Ужгороді взуттєву фабрику на вулиці Мукачівській, яка виготовляла надзвичайно якісну продукцію. Сам підприємець трагічно загинув у ДТП у 1932 році.
Прізвище Батя було надзвичайно відомим в Ужгороді міжвоєнного періоду, і значну роль у цьому відігравала ефективна реклама фірми. Методи реклами та менеджменту, запроваджені Томашем, досі вивчаються студентами. Саме він придумав психологічний хід із закінченням цін на дев’ятку, щоб покупець підсвідомо відчував вигідність покупки. Сезонні знижки, розпродажі, соціальні акції – магазини “Baťa” завжди пропонували щось цікаве, над чим працював спеціально створений відділ маркетингу та реклами. Не дивно, що всі газети Підкарпатської Русі були переповнені рекламою “Baťa” з малюнками взуття, точними цінами та описами.
Рекламісти Баті також майстерно створювали ненав’язливу рекламу, яка з’являлася у вигляді звичайних заміток у колонках місцевих новин. Вони розуміли, що дитяче взуття може стати лідером продажів, якщо переконати батьків у його винятковості.
У ті часи також активно використовували перевірений рекламний прийом, який і сьогодні не втрачає своєї актуальності: залучення відомих особистостей для просування товарів. Вважалося, що споживачі більше довіряють продукту, якщо його рекомендує авторитетна людина. На Закарпатті такими шанованими постатями були священники, тому в місцевій пресі з’являлася реклама за їхньою участю. Для іншої цільової аудиторії, переважно жінок, використовували образ зірки кіно того часу – Марлен Дітріх. Хоча сама Марлен не рекламувала взуття “Батя” безпосередньо, і ніхто не міг би підтвердити, чи носила вона габардинове взуття під час відпустки, рекламісти “Baťa” майстерно скористалися популярністю німецької акторки та співачки.
Найбільший ужгородський магазин взуття був змушений припинити свою діяльність після того, як місто увійшло до складу Угорщини. Однак, компанія “Baťa” знайшла вихід: замість повного закриття, вони фактично змінили вивіску на “Cikta”. Це стало можливим завдяки тому, що взуттєва фабрика в угорському місті Мартфю також була придбана Яном Батею у 1939 році. Таким чином, за угорських часів “пасаж Баті” став відомий як “пасаж Цикта”, але згодом йому повернули його первісну назву, яка збереглася до наших днів.
На жаль, сьогодні важко розгледіти в Палаці ту цінну та прогресивну для свого часу архітектурну пам’ятку. Втрата автентичних вікон та вітрин суттєво змінила пропорції фасаду, а яскраво-жовтий тиньк довершує спотворений образ. Уявити первісний вигляд пасажу тепер можна лише завдяки старим фотографіям.
