Сонячний промінь ковзає крізь гілля, і на теплій кам’янистій стежці раптом завмирає маленька смарагдова постать. Закарпаття — це не лише край замків, вина та легенд, а й справжній рай для ящірок.
До Всесвітнього дня ящірки журналісти «Баношу» підготували добірку цікавих фактів про тих, хто швидко зникає в траві, виблискуючи зеленими спинами, та живе поруч із нами у горах і долинах краю. Тут мешкає щонайменше чотири види цих плазунів, кожен із яких має власні дивовижні звички та відіграє помітну роль у природному балансі.
Найчастіше погляд натрапляє на прудку ящірку (Lacerta agilis). Вона живе майже скрізь — від передгір’я до високогір’я, обираючи сонячні галявини, кам’янисті насипи чи узлісся. Свою назву вона виправдовує сповна: у разі небезпеки зникає за кущами за лічені секунди. Унікальна здатність відкидати хвіст рятує її від хижаків — рухома «приманка» дає час утекти. Навесні самці перетворюються на яскраво-зелених красенів, сигналізуючи про готовність до залицянь.
На більш вологих ділянках, біля річок і навіть у горах вище 2000 метрів, мешкає живородна ящірка (Zootoca vivipara). Її ареал настільки широкий, що цей вид зустрічається навіть у Скандинавії та на півночі Росії. У Карпатах вона цілком комфортно почувається в холодніші періоди, а головна її «родзинка» — народження живих малят, без відкладання яєць. Малюки вже за кілька хвилин після появи починають самостійно полювати на дрібних комах і павуків.
Справжня перлина карпатської фауни — зелена ящірка (Lacerta viridis), занесена до Червоної книги України. Її можна впізнати здалеку: довжина тіла разом із хвостом може перевищувати 38 сантиметрів, а смарагдове забарвлення самців у шлюбний період стає особливо насиченим. Цей вид надзвичайно рухливий — чудово бігає, стрибає, лазить по деревах і навіть плаває. Проте чисельність зеленої ящірки стрімко скорочується через знищення природних місць існування, використання пестицидів і браконьєрський вилов.
Є на Закарпатті й плазун, який часто викликає в людей страх, — безнога веретільниця (Anguis fragilis). Насправді це абсолютно безпечна для людини ящірка, яку легко сплутати зі змією. Її тіло гладке, без кінцівок, але вона має усі ознаки ящірок: повіки, вуха та здатність відкидати хвіст. Веретільниця любить ховатися під корчами, у сіні чи в купах гілок, полюючи на слимаків, дощових черв’яків і дрібних комах.
Усі ці види — важливі «санітари» екосистеми. Вони регулюють чисельність комах, служать їжею для птахів і ссавців та є природними індикаторами стану довкілля: зникнення ящірок сигналізує про проблеми з екологією.
Тож у Всесвітній день ящірки варто не лише помилуватися цими створіннями, а й згадати: зберігаючи для них безпечне середовище, ми захищаємо цілу систему життя, частиною якої є і людина. Закарпатські ящірки — це не просто мешканці гір та долин, а справжня смарагдова варта нашої природи.
