Напередодні Геловіну «Банош» зазирнув у закарпатський фольклор, туди, де темний ліс був домом для чугайстра, біля води могла чекати мавка, а найбільшою загрозою іноді вважалася зовсім не фантастична істота, а сусідка-босорканя. У традиційних віруваннях Закарпаття нечиста сила мала безліч імен, характерів і правил. Одні істоти заманювали людей у ліс, інші шкодили худобі, треті приходили до живих уже після власної смерті. Розповідаємо, кого саме боялися наші предки.
Закарпатська демонологія – не один набір казкових персонажів. У народних переказах та бувальщинах існували цілі групи надприродних істот: духи лісу й води, нечисті мерці, відьми, перевертні, демони хвороб та різноманітні «нечистики». Їхні образи записували етнографи у різних районах Закарпаття протягом ХХ століття. Дослідники Ужгородського національного університету, зокрема, спираються на праці Федора Потушняка та польові записи інших збирачів фольклору.
Чугайстер – господар темного лісу
Цей персонаж належить до найвідоміших лісових духів Карпат. У різних місцевостях його могли називати по-різному, зокрема, на Закарпатті трапляються назви «нічник», «гай» та «лісовий дід». У фольклорних записах чугайстер постає як надприродна істота, пов’язана з лісом.
Його образ цікавий тим, що чугайстер не був абсолютним втіленням зла. Він міг полювати на інших лісових істот, передусім мавок і нявок. Тому для людини зустріч із ним могла закінчитися по-різному. Але перевіряти його доброзичливість уночі в карпатській хащі, мабуть, було б не найкращою ідеєю. У деяких переказах чугайстер міг заманити людину танцем або змусити її танцювати разом із ним. І якщо людина не витримувала наслідки могли бути дуже поганими. Саме тому ліс у традиційному світогляді був не просто місцем, де ростуть дерева. Це був окремий світ зі своїми господарями та правилами.
Босорканя – відьма, яку могли бачити у власному селі
Якщо чугайстра шукали в лісі, то босорканю можна було, за народними уявленнями, зустріти значно ближче, буквально серед людей.
Босорканя – один із найхарактерніших для Закарпаття образів відьми. Саме слово пов’язують з угорським boszorkány. У закарпатській традиції босорканя могла бути звичайною людиною, яка володіла надприродними здібностями.
Особливо моторошною була віра в дводушників. Вважалося, що в деяких людей є дві душі – добра і демонічна. Одна залишається в тілі, а інша може залишати його й діяти самостійно. Тому відьма могла вночі перетворюватися на тварину або іншу істоту, шкодити людям чи худобі, а потім знову ставати звичайною жінкою.
У народних віруваннях босоркані приписували здатність псувати молоко, завдавати хвороб, впливати на погоду та робити різноманітні чари. На Закарпатті й досі збереглися етнографічні записи про способи, якими люди намагалися розпізнати відьму.
Упир – мрець, якого не залишили в могилі
Закарпатський упир – це не зовсім той вампір із сучасного кіно, який красиво живе у замку та має проблеми із сонячним світлом. У традиційних віруваннях упир був пов’язаний передусім із дводушником. Після смерті така людина могла перетворитися на нечистого мерця.
Дослідниця Оксана Тиховська, аналізуючи записи Петра Богатирьова, Федора Потушняка, Павла Світлика та Івана Сенька, зазначає, що в закарпатському фольклорі існувало уявлення про лісових та водяних упирів. Лісовий упир міг пити кров людей або тварин, тоді як водяний був пов’язаний із потопленням і водоймами. Але упиря боялися не лише через те, що він міг повернутися з могили.
Мавка і нявка – красуня, після зустрічі з якою можна було не повернутися
Мавку сучасна культура часто перетворює на красиву лісову дівчину. Але традиційний образ значно моторошніший. У закарпатському фольклорі мавки та нявки належать до духів природи. Вони пов’язані з лісом, горами та небезпекою, яка ховається за красивою зовнішністю. Дослідники зазначають, що в місцевих міфологічних оповідях мавки могли заманювати чоловіків і доводити їх до загибелі.
Особливо небезпечною була ситуація, коли хлопець ішов сам у ліс і зустрічав там прекрасну незнайомку. Бо в народній уяві це могла бути зовсім не людина. Мавка була своєрідним попередженням: не всяка краса, яку ви зустрінете серед лісу, означає щось хороше.
Повітруля – та, що приходить разом із вітром
Ще один жіночий образ карпатської демонології – повітруля. Якщо мавка пов’язана переважно з лісом, то повітруля має стосунок до повітря та вітру. Дослідники окремо наголошують: на відміну від інших жіночих міфологічних персонажів, повітруля могла літати та керувати вітрами.
Її образ з’являється у народних казках, повір’ях та бувальщинах. Повітруля могла поставати як молода приваблива жінка, але зустріч із нею не обіцяла нічого доброго. У фольклорі вона пов’язувалася зі спокусою, хворобами, вітром та небезпекою для людини. Цікаво, що дослідники пов’язують образ повітрулі з уявленнями про заборонене або небезпечне кохання. Тобто демонологія тут знову працювала як спосіб пояснити те, чого людина боялася або не могла зрозуміти.
Водяник – той, хто живе там, де закінчується берег
Водяник – дух водойм, який міг мешкати в річці, озері чи іншому місці, пов’язаному з водою. Для селян, які щодня залежали від річок, джерел та озер, така віра була цілком зрозумілою. Вода могла дати життя, але могла й забрати його. Саме тому водяник у фольклорі став уособленням небезпеки водойми. Дослідження закарпатської демонології пов’язують його образ зі страхом людини перед стихією води та її непередбачуваністю.
А ще в закарпатському фольклорі існували водяні упирі – особливий образ нечистого мерця, пов’язаного з водою. У деяких пізніших переказах такий персонаж уже не вбиває людей, а лише лякає рибалок або показується біля річки.
Вовкун – людина, яка могла стати вовком
У народних віруваннях вовкун належав до тієї ж групи дводушників, що й босорканя та упир. У фольклорі такі уявлення могли пояснювати дивну поведінку людини, незвичайні події або страх перед кимось, кого в селі вважали «не таким, як усі».
Шаркань – закарпатський дракон
Шаркань – змієподібний міфологічний персонаж, пов’язаний із водою, бурями та іншими природними явищами. Дослідники відзначають угорський вплив на появу цього образу в демонології Закарпаття. У народних уявленнях шаркань міг бути пов’язаний із людиною, яка мала надприродну владу над зміями або погодою.
Це ще один приклад того, наскільки різноманітним був місцевий фольклор. Закарпатська нечисть – це не тільки відьми та привиди. Тут знайшлося місце навіть для власного карпатського дракона.
Чорт, щезник і диявол – нечисть без прописки
У закарпатських народних оповідях чорта могли називати бі́сом, дідьком, дияволом, щезником та іншими іменами. У записах фольклору він постає як персонаж, із яким людина може вступати в своєрідну гру: домовлятися, хитрувати, намагатися його перехитрити або, навпаки, уникнути його.
Іноді ця історія виглядає майже комічно. Людина укладає угоду з нечистим, а потім шукає спосіб обдурити його. Але за таким сюжетом ховається давній страх перед невідомим: якщо ти не знаєш, чому сталася біда, завжди можна було припустити, що десь поруч щось щезло не просто так.
Блуд
«Блуд» — це не просто слово, а давнє повір’я, яке живе в народній пам’яті й досі. Кожен із нас хоч раз чув фразу: «Блуд закрутив». Це той дивний стан, коли ти чудово знаєш дорогу, але раптом втрачаєш орієнтири, ніби опиняєшся в тумані. І неважливо, де це стається: у густому лісі чи посеред галасливого міста. Наші предки вірили, що блуд – це душа грішника, яка не знайшла спокою ні в раю, ні в пеклі. Залишившись між світами, вона тепер блукає землею, збиваючи з пантелику кожного, хто втратив пильність.
