Рік тому ми поставили питання: чи буде Закарпаття українською Швейцарією? Тоді для когось це звучало як амбітна метафора, для когось — як занадто гучна заява.

Через рік повертаємося до цієї теми вже з цифрами.

За останні п’ять років Закарпаття змінило свою економічну роль. Сотні релокованих підприємств, нові виробництва і робочі місця, зростання податкових надходжень, будівельна активність, новий туристичний ринок. А кордон із чотирма країнами ЄС із географічної особливості перетворюється на стратегічну економічну перевагу.

Тому сьогодні «українська Швейцарія» — це вже не лише красива метафора про майбутнє. Це сценарій розвитку Закарпаття, окремі риси якого ми вже бачимо в реальній економіці.

Але щоб зрозуміти, наскільки виправдане це порівняння, варто подивитися, як свого часу розвивалася сама Швейцарія — і що відбувається із Закарпаттям сьогодні.

Як країна без ресурсів стала однією з найбагатших у світі

Швейцарія стала багатою не завдяки одному рішенню, банкам чи нейтралітету. Її економічна модель формувалася приблизно три століття.

На початку цього шляху гірський рельєф, обмежена кількість родючих земель, нестача зерна, металів та інших ресурсів були радше проблемою, ніж перевагою. Невеликий внутрішній ринок також не дозволяв розраховувати лише на внутрішнє споживання.

Саме ці обмеження змусили швейцарські кантони розвивати виробництва, які не потребували великої кількості сировини, але створювали продукт із високою вартістю та могли працювати на експорт.

У XVI–XVIII століттях почала формуватися система домашнього виробництва. Підприємці забезпечували селян сировиною, а ті у власних будинках пряли, ткали, виготовляли мереживо, шовкові тканини або деталі годинників.

Цюрих, Гларус і Санкт-Галлен стали центрами текстильної промисловості, Базель — виробництва шовку та фарбування тканин, Женева й Невшатель — годинництва. Женева та Базель водночас розвивали торгівлю й фінансові операції.

Малий внутрішній ринок змушував швейцарських підприємців від самого початку мислити міжнародними категоріями.

Пізніше текстиль і годинники доповнили машинобудування, хімічна та фармацевтична промисловість, фінанси, точне виробництво й технології.

Швейцарія поступово навчилася компенсувати нестачу природних ресурсів тим, що коштує значно дорожче: знаннями, точністю, якістю, інноваціями та репутацією.

У цьому один із найважливіших уроків її економічної історії: якщо країна не може конкурувати кількістю ресурсів, вона має конкурувати вартістю того, що створює.

І саме тут починається цікава паралель із Закарпаттям.

Закарпаття: географія, яка стає капіталом

Закарпаття ніколи не було найбільшим індустріальним центром України.

Гори, складна внутрішня логістика, невеликий регіональний ринок, трудова міграція та близькість європейських ринків десятиліттями формували особливу економіку краю.

Водночас область має унікальну для України перевагу — кордон одразу з чотирма країнами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією.

До повномасштабної війни ця географія означала передусім транзит, прикордонну торгівлю, трудову міграцію, експорт і туризм.

Після 2022 року її значення стало іншим.

Закарпаття перетворилося на один із ключових тилових регіонів країни, куди почали переміщуватися люди, підприємства, капітал і професійні компетенції. А разом із ними почала змінюватися сама економіка області.

П’ять років, які змінили регіон

Найпомітніший процес — релокація бізнесу.

Те, що навесні 2022 року сприймалося як вимушений переїзд підприємств подалі від бойових дій, через чотири роки дедалі менше нагадує тимчасове явище.

Станом на лютий 2026 року в області було зареєстровано 407 релокованих підприємств. Вони забезпечували роботою 13 284 людей. Для порівняння: у вересні 2024 року йшлося про 284 підприємства.

Частина компаній перереєструвалася на Закарпатті, орендувала або побудувала виробничі площі, сформувала місцеві команди та включилася в експортні процеси через сусідні країни.

Для області це означає значно більше, ніж появу нових юридичних адрес. Це робочі місця, компетенції, виробнича культура, податки, міжнародні зв’язки та зовсім інший рівень вимог до інфраструктури.

Паралельно розвивається мале підприємництво. Від початку програми «Власна справа» до 1 вересня 2026 року позитивні рішення отримали 805 мешканців області. Їхні бізнес-проєкти передбачають створення 1 332 робочих місць, а загальна сума підтримки сягнула 211,6 млн грн.

Закарпаття поступово переходить від першого етапу — прийняти релокований бізнес — до значно складнішого: створити умови, щоб він залишився тут надовго.

Економіка, в якій зростає роль бізнесу

Закарпаття вже не можна розглядати виключно як туристичний, аграрний чи транзитний регіон. У його економіці дедалі помітнішими стають переробна промисловість, виробництво та експорт.

Ще до великої війни область мала промислову базу. У 2021 році Закарпаття здійснювало зовнішньоторговельні операції більш ніж із сотнею країн світу. Після 2022 року близькість до Європейського Союзу отримала нове значення для підприємств, які шукали безпечніші виробничі майданчики та коротші логістичні маршрути до європейських ринків.

Показовими є і бюджетні надходження.

За січень–серпень 2026 року місцеві бюджети Закарпаття отримали 8,8 млрд грн податків — на 25,8% більше, ніж за аналогічний період 2025 року.

Зростання податкових надходжень не можна автоматично прирівнювати до такого самого реального економічного зростання. На цифри впливають зарплати, інфляція, адміністрування податків та інші фактори.

Але коли одночасно зростає кількість підприємств, створюються робочі місця, збільшується ділова активність і податкова база громад, це вже показує значно глибший процес.

Туризм став іншим

Туризм традиційно був однією з візитівок Закарпаття. Після 2022 року змінилася не тільки його динаміка, а й функція.

Безпековий фактор зробив область одним із регіонів, куди українці продовжують приїжджати на відпочинок, реабілітацію, сімейні поїздки та ділові заходи.

За січень–квітень 2026 року туристичний збір зріс на 31,3% порівняно з відповідним періодом 2025-го.

Утім, цей показник потрібно трактувати обережно. Туристичний збір не тотожний кількості туристів. На нього впливають ставки, вартість проживання, легалізація засобів розміщення та податкова дисципліна. Крім того, у 2022–2023 роках частину готелів і санаторіїв використовували для довгострокового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Проте структурна зміна очевидна.

Закарпаття сьогодні — це вже не лише класичний відпочинок у Карпатах. Розвиваються реабілітаційний і wellness-напрями, діловий туризм, конференції, форуми та інші подієві формати.

Будівельний бум як індикатор — і попередження

Переміщення людей та бізнесу різко збільшило попит на житло, комерційні приміщення, склади та виробничі майданчики.

У січні–вересні 2023 року в області прийняли в експлуатацію 402,3 тис. м² житла — на 22,2% більше, ніж за відповідний період попереднього року. За перше півріччя 2024 року було введено ще 232,2 тис. м² — на 27,1% більше, ніж за перше півріччя 2023-го.

Ужгород та прилеглі громади стали одним із найбільш активних девелоперських ринків заходу України. На ринок прийшли нові забудовники, почали з’являтися великі житлові комплекси, апарт-проєкти та інвестиційна нерухомість.

Але саме тут економічне зростання стикається з першою серйозною межею.

Забудова нерідко випереджає розвиток доріг, водопостачання, каналізації, шкіл, дитячих садків і паркінгів. Зростає транспортне навантаження. Дорожчає житло. Посилюється дискусія навколо збереження історичного середовища та довгострокового просторового планування.

Тому кількість нових квадратних метрів сама по собі ще не є показником якісного розвитку.

Стати дорожчим регіоном — не означає автоматично стати кращим регіоном.

Робочі місця є. Людей не вистачає

Ще один парадокс нового Закарпаття — ринок праці.

Релокація підприємств створила нові робочі місця, але водночас загострила дефіцит кадрів.

У січні–квітні 2025 року роботодавці подали до служби зайнятості понад 3,5 тис. вакансій. Найбільший попит був у переробній промисловості, торгівлі, медицині та транспорті.

Наприкінці 2025 року в базі служби зайнятості залишалося понад 1,18 тис. вакансій.

Виникла суперечлива ситуація: формально безробіття існує, але підприємства не можуть знайти необхідних людей. Частина запропонованих зарплат не відповідає новій вартості життя, молодь продовжує орієнтуватися на європейський ринок праці, а професійна освіта не завжди встигає за потребами нового виробництва.

Якщо Закарпаття хоче перейти від економіки дешевшої праці до економіки високої доданої вартості, одним із головних активів наступного десятиліття має стати людський капітал.

І тут знову варто повернутися до досвіду Швейцарії.

Її конкурентоспроможність створили не гори. Її створили люди, компетенції, підприємництво і система, здатна перетворювати знання на дорогий продукт.

Нові люди — нове Закарпаття

Змінилася не лише економіка, а й саме суспільство регіону.

Станом на середину червня 2026 року в області офіційно було зареєстровано 124,5 тис. внутрішньо переміщених осіб.

За цією цифрою — набагато глибша трансформація.

Люди привезли на Закарпаття не лише потребу в житлі та соціальних послугах. Вони привезли професійний досвід, бізнеси, капітал, культурні ініціативи, нові компетенції та інші вимоги до якості міського середовища.

За чотири роки область пройшла шлях від екстреної гуманітарної моделі до питання довгострокової інтеграції: житло, працевлаштування, освіта дітей, медицина, перекваліфікація та участь нових мешканців у житті громад.

Ужгород, Мукачево та навколишні громади стали іншими за соціальним і професійним складом.

Рік потому: що змінилося?

Рік тому «українська Швейцарія» була передусім образом майбутнього.

Сьогодні частина процесів, про які говорили як про можливості, вже вимірюється підприємствами, робочими місцями, квадратними метрами, туристичними та податковими надходженнями.

Продовжується закріплення релокованого бізнесу. Зростає підприємницька активність. Змінюється структура зайнятості. Розширюється ринок нерухомості. Бізнес дедалі гостріше ставить питання кадрів, професійної освіти, логістики та інфраструктури.

Це вже не прогноз. Це реальність цього часу.

Але було б помилкою сказати: Закарпаття вже стало українською Швейцарією.

Швейцарія будувала свою модель століттями. За текстилем і годинниками прийшли машинобудування, фармацевтика, фінанси, наука та високотехнологічні індустрії. За якістю продукту — глобальна репутація.

Закарпаття сьогодні отримало власне історичне вікно можливостей.

І тепер головне питання — що ми з ним зробимо.

Зростання має свою ціну

Регіон одночасно переживає економічне зростання і накопичує проблеми цього зростання.

Будівництво випереджає інфраструктуру. Бізнесу бракує кадрів. Гірські й низинні території розвиваються нерівномірно. Інвестиційні проєкти дедалі частіше стикаються з екологічними питаннями.

Один із найгостріших прикладів — дискусія навколо розвитку вітроенергетики на полонині Руна.

Для одних це інвестиції, енергетична незалежність, робочі місця і податки. Для інших — ризик втрати високогірних екосистем та природного капіталу Закарпаття.

І це значно ширша дискусія, ніж доля одного проєкту.

Які інвестиції потрібні Закарпаттю? Які галузі мають стати його спеціалізацією? Як утримати релокований бізнес після війни? Як перетворити кордон із ЄС на системну економічну перевагу? Яких спеціалістів потрібно готувати вже сьогодні? Як розвивати міста, не втрачаючи їхньої якості? Де проходить межа між економічним розвитком і збереженням Карпат?

І нарешті — яким має бути бренд Закарпаття в Україні та Європі?

Бо Швейцарія стала глобальним брендом не тому, що навчилася красиво продавати свої гори.

Вона створила репутацію країни, якій довіряють.

І якщо рік тому, говорячи про «українську Швейцарію», ми насамперед говорили про потенціал Закарпаття, то сьогодні розмова вже про інше — про рішення. Що потрібно зробити, щоб нинішні зміни не залишилися лише наслідком воєнних обставин, а стали основою нової економічної моделі регіону?

Саме ця розмова продовжиться 2–3 жовтня на форумі «Бренди, блогери, бізнес. Зустріч впливів 3.0», де однією з центральних подій стане дискусійна панель «Велика розмова про Закарпаття».

Напередодні форуму ми повернулися до розмови з його організаторкою — аудиторкою, підприємицею, письменницею, журналісткою та коучем Іриною Риляк, яка рік тому й запропонувала подивитися на майбутнє Закарпаття через паралель зі Швейцарією.

Тоді це було питання. Сьогодні, після року змін, ми поставили його знову.

— Ірино, рік тому теза про Закарпаття як українську Швейцарію для багатьох могла звучати як гучний слоган. Сьогодні ми вже маємо цифри, які показують, наскільки змінився регіон. То що це тепер: усе ще амбітна метафора чи вже твердження, яке має під собою реальні підстави?

— Друге.

Рік тому я свідомо поставила знак питання: «Чи буде Закарпаття українською Швейцарією?». Сьогодні я дивлюся на те, що відбулося за цей час, і бачу вже не тільки потенціал.

Ми бачимо бізнес, який переїхав сюди і залишається. Нові виробництва. Інвестиції. Будівництво. Зростання податкових надходжень. Інший туристичний ринок. Нових людей, які привезли сюди свої компетенції, капітал та ідеї. Ми бачимо, наскільки змінилася роль Закарпаття для України.

Тому сьогодні для мене це вже не просто красива назва.

Але я не кажу, що Закарпаття вже стало Швейцарією. Швейцарія йшла до своєї економічної моделі століттями. Для мене важливіше інше: процес почався, і цифри це підтверджують.

Тепер усе залежить від того, які рішення ми прийматимемо далі.

— 2–3 жовтня в межах форуму відбудеться «Велика розмова про Закарпаття». Чим вона відрізнятиметься від попередніх дискусійних панелей про розвиток регіону?

— Передусім рівнем самої розмови.

Ми вже не хочемо вкотре говорити про те, що Закарпаття має гарну природу, вигідне географічне положення і великий потенціал. Ми це знаємо.

Настав час говорити про конкретні рішення.

Що потрібно зробити, щоб релокований бізнес залишився тут після війни? Які інвестиції потрібні області? Які галузі ми хочемо розвивати? Як вирішувати кадровий дефіцит? Що робити з інфраструктурою, яка не завжди встигає за темпами будівництва? Як поєднати економічний розвиток зі збереженням природного капіталу? І зрештою — яким ми хочемо бачити Закарпаття через десять років?

Саме тому модератором «Великої розмови про Закарпаття» стане голова Закарпатської обласної ради Роман Дмитрович Сарай. До панелі долучаться люди, які безпосередньо причетні до розвитку краю, приймають рішення і можуть впливати на те, що відбуватиметься тут у наступні роки.

Мені важливо, щоб це була не ще одна розмова про потенціал. Ми хочемо говорити про відповідальність за його реалізацію.

— І все-таки, Ірино, якщо сьогодні поставити вам те саме питання, що й рік тому: чи буде Закарпаття українською Швейцарією?

— Я вважаю, що всі передумови для цього є.

Але сьогодні я б уже не говорила про буквальне копіювання Швейцарії. Нам не потрібно ставати кимось іншим.

Нам варто взяти головний урок її історії: сильний регіон створюють не природні ресурси самі по собі. Його створюють люди, освіта, підприємництво, якість продукту, інфраструктура, сильні інституції, міжнародні зв’язки і довіра.

У Закарпаття є унікальна географія. Є кордон із чотирма країнами ЄС. Є підприємницька культура. Є новий бізнес, який прийшов сюди за останні роки. Є туристичний і природний потенціал. Є люди, які хочуть тут жити, працювати та інвестувати.

Тепер головне — не втратити цей історичний момент.

Тому для мене питання вже не стільки в тому, чи буде Закарпаття українською Швейцарією.

Питання в іншому: що ми зробимо сьогодні, щоб через десять років Закарпаття стало регіоном, з яким в Україні та Європі асоціюватимуть якість, можливості й довіру?

Саме про це і буде наша «Велика розмова про Закарпаття» 2–3 жовтня.

Підписуйтесь на нас у соцмережах: Фейсбук/Телеграм/Інстаграм/Тік-ток