Уявіть дерево, яке почало рости сотні років тому — ще задовго до появи сучасних держав, міст і технологій. Воно пережило десятки поколінь людей, суворі зими, посухи, буревії та снігопади й досі продовжує рости. Такі дерева збереглися на Тячівщині. В Угольсько-Широколужанському масиві Карпатського біосферного заповідника розташований один із найцінніших масивів букових пралісів Європи.
Про це повідомляє Тячівська районна державна адміністрація.
Тут бук лісовий формує майже безперервний лісовий пояс — приблизно від 380 метрів над рівнем моря до верхньої межі лісу. Але вражають не лише масштаби цих територій, а й розміри та вік окремих дерев.
Лісові велетні Угольки
За даними Карпатського біосферного заповідника, найбільша зафіксована окружність стовбура бука лісового в масиві сягає 397 сантиметрів. Це понад 1,26 метра в діаметрі. Висота такого дерева — близько 37 метрів.
Окремі буки в Угольсько-Широколужанському масиві можуть мати вік близько 550 років. Водночас точний вік дерева не можна визначити лише за його товщиною.
Не менш вражають ялиці білі. Один із найбільших хвойних велетнів росте на висоті близько 900 метрів над рівнем моря. Окружність його стовбура становить 396 сантиметрів, а висота перевищує 40 метрів.
Для порівняння: людина зростом 1,7 метра поруч із таким деревом виглядатиме зовсім маленькою. А щоб обхопити стовбур окружністю майже чотири метри, знадобиться щонайменше кілька дорослих людей.
Праліс як природна лабораторія
Угольсько-Широколужанські ліси цінні не лише як мальовнича природна територія. Тут проводять лісівничі, екологічні та дендрохронологічні дослідження.
На одній із дослідних площ в Угольському буковому пралісі на кожному гектарі в середньому зафіксували 21 дерево з діаметром понад 80 сантиметрів. Три дерева мали діаметр понад один метр, а окружність найпотужніших дерев наближалася до чотирьох метрів.
Такі показники дають можливість дослідникам спостерігати за розвитком лісової екосистеми без активного господарського втручання людини.
Праліс — це не просто ліс, у якому давно не проводили рубок. Це екосистема, що розвивається за природними законами. Тут одночасно ростуть дерева різного віку — від молодого підросту до багатовікових велетнів.
Старі дерева з часом відмирають, падають і поступово перегнивають, повертаючи поживні речовини в ґрунт. На мертвій деревині оселяються гриби, лишайники та комахи, а дупла старих дерев стають місцем для птахів і кажанів.
Саме тому старовікове дерево в пралісі — це не просто велика рослина. Воно є важливою частиною екосистеми та підтримує існування багатьох інших видів.
Як визначають вік дерев
Вік дерева неможливо надійно встановити лише за розміром його стовбура. Для цього науковці використовують дендрохронологічний метод — дослідження річних кілець.
Дослідження букових пралісів Угольсько-Широколужанського масиву показали наявність дерев віком у сотні років. В окремих наукових роботах за річними кільцями визначали вік буків до 470 років, тоді як матеріали Карпатського біосферного заповідника наводять для окремих дерев оцінку близько 550 років.
Кожне річне кільце — це один рік життя дерева. Тому старовіковий ліс можна назвати своєрідним природним архівом, у якому історія записана не на папері, а в деревині.
Що ще зберігають ліси Угольки
Угольсько-Широколужанський масив цінний не лише своїми буковими пралісами. Тут збереглися природні осередки тиса ягідного, зокрема на вапнякових скелях, а також дуба скельного, явора, ясена та ялиці білої.
Особливі природні умови — вапнякові скелі, родючі ґрунти, джерельні води та мікроклімат — сприяють формуванню різноманітної флори.
Тому тут можна побачити не просто окремі дерева-рекордсмени, а цілу екосистему, яка формувалася протягом століть.
Як побачити праліс
Для туристів у Карпатському біосферному заповіднику облаштовано екологічний маршрут «Буковими пралісами Великої Угольки» протяжністю близько 2,2 кілометра.
Під час такої прогулянки варто не поспішати. Зупинитися біля старого бука з майже чотириметровою окружністю стовбура, підняти голову до крони ялиці заввишки понад 40 метрів і спробувати уявити, скільки всього змінилося за час, поки ці дерева росли.
Вони не мають пам’ятних дошок і не носять імен історичних постатей. Але сам факт їхнього існування — це пам’ять про час, який вимірюється не роками чи десятиліттями, а століттями.
У межах проєкту «Тячівщина — соляний оберіг України» старовікові дерева відкривають ще одну сторінку історії краю. Сіль розповідає про геологічне минуле, камінь — про давні моря, печери — про перших людей, річки — про шляхи цивілізацій, а старовікові ліси — про час.
Тячівщина зберігає дерева, які пережили сотні років історії. І сьогодні вони залишаються частиною живого природного архіву, який важливо зберегти для наступних поколінь.
Підписуйтесь на нас у соцмережах: Фейсбук/Телеграм/Інстаграм/Тік-ток
