У кафе-музеї «Під замком» багато речей не просто зберігаються – вони досі працюють. Старовинний телефон, який Юрій Руснак простягає гостям, справді дзвонить. Годинник відміряє час, друкарські машинки можна перевірити на ходу, а піаніно колись звучало тут не лише як частина інтер’єру. Навколо – родинні фотографії, старі меблі, карти, таблички, картини та предмети побуту різних часів.
Для когось це кафе відоме як «Під замком», для інших – як «Снек». Напис «снек-бар» і сьогодні можна побачити на фасаді. Але назва – це лише одна з деталей місця, яке вже майже чотири десятиліття тісно пов’язане зі своїм власником.
Юрій Руснак відкрив кафе у 1988 році. За цей час він не просто облаштував тут заклад із кухнею та кавою, а поступово створив простір, у якому багато особистого.
Місце, яке почалося з бажання робити по-своєму
За освітою Юрій – перекладач. Свого часу він працював учителем і директором школи, але згодом вирішив займатися власною справою. Каже, що хотів сам визначати, що і як робити.
Для кафе обрав стару будівлю на вулиці Івана Ольбрахта, неподалік від Ужгородського замку. Коли він отримав приміщення у 1988 році, воно було занедбаним. Водночас сама будівля та її минуле добре відповідали задуму власника.
Є тут і фотографії, пов’язані з культурою Закарпаття, старі предмети та речі, які власник не сприймає як товар.
Юрій називає себе максималістом і пояснює свій підхід просто – якщо вже створювати місце з історією, то без декоративних підробок.
Саме тому тут не намагаються зробити вигляд, ніби старовинні речі є старовинними. Вони справжні. Частина походить із родини Юрія, інші предмети він збирав протягом десятиліть. Основна частина колекції пов’язана з періодом Австро-Угорщини та Чехословаччини.
Це можуть бути меблі, телефони, годинники, друкарські машинки, посуд, старі карти, таблички чи фотографії. Деякі речі мають безпосередній стосунок до Ужгорода та Закарпаття.
Наприклад, на стіні можна побачити барельєф чеського письменника Івана Ольбрахта, який жив на цій вулиці. Тут також є старі страхові таблички різними мовами, пов’язані з будинками міста.
Музей без вітрин
У «Під замком» музейна експозиція не відділена від кафе. Відвідувач може прийти випити кави, а за кілька хвилин уже розглядати стару світлину, питати про походження певної речі або слухати історію будівлі.
Сам Юрій охоче розповідає про експонати. Іноді це більше схоже не на заплановану екскурсію, а на розмову – гість запитує, власник показує наступну річ, а за нею з’являється ще одна історія.
Саме тому сюди приходять і туристи. Для них це можливість побачити Закарпаття не лише через пам’ятки з туристичних маршрутів, а через предмети побуту, мову, кухню та особисті історії.
У кафе говорять кількома мовами, а на стінах є написи різними мовами. Це ще одна деталь, яка нагадує про багатокультурну історію краю.
Тут усе має свою історію
Навіть те, що може здатися просто частиною інтер’єру, часто має окрему історію.
Серед речей є родинні фотографії Юрія. На одній із них – його батьки. Батько походив із закарпатської родини, мати була родом із Запоріжжя та працювала медсестрою. Вони познайомилися на Закарпатті, хоча навіть не знали мов одне одного.
Так само працює і виставкова частина кафе. Тут можуть бути картини місцевих художників. Якщо відвідувачеві сподобалася робота, Юрій не продає її від свого імені, а надає контакти автора. Для нього важливо, щоб простір міг стати місцем зустрічі художника і людини, яка хоче придбати його роботу.
«Снек», який має сімейну історію
Окрема частина історії кафе – його фірмовий бутерброд «Снек».
Його почали готувати ще після відкриття закладу, і сьогодні відвідувачі досі приходять саме за ним. Повного рецепта власники не розкривають, але відомо, що бутерброд готують із начинкою, соусом і сиром, після чого запікають.
Для Юрія ця страва має не лише гастрономічне значення. Її придумала його перша дружина. Після її смерті він вирішив зберегти рецепт і продовжити готувати «Снек». Тож страва стала частиною не лише історії кафе, а й особистої сімейної історії його власника.
Кафе, де є місце для інших
У закладі проводять концерти, презентації книг, виставки та інші культурні події. Простір для таких заходів Юрій надає безкоштовно.
У кафе також продають свічки, які виготовляють люди із синдромом Дауна. Їх передають із центру, де вони працюють із дітьми. Гроші від продажу повертаються туди ж.
Є й ще одна ініціатива, про яку відвідувач може навіть не здогадатися. Якщо людина голодна, але не має грошей, їй можуть безкоштовно дати чай і бутерброд.
Для Юрія це не окрема рекламна акція. Він пояснює таке ставлення до людей власним принципом – якщо маєш можливість допомогти, то допомагаєш.
Людина, без якої цього місця не було б
Сьогодні «Під замком» складно уявити без Юрія Руснака. Він сам працює в кафе, шукає нові експонати, зустрічає гостей і розповідає про історію місця.
Його характер тут помітний майже в усьому – від справного старого телефону до способу розміщення картин на стінах. Він не прагне зробити кафе схожим на музей у класичному розумінні. Навпаки, хоче, щоб речі залишалися частиною життя.
Тут можна прийти на каву, роздивитися речі, почути кілька мов, поговорити з власником, спробувати «Снек» або випадково потрапити на концерт.
А ще – побачити, як особиста історія однієї людини поступово стала частиною історії міста.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
