В Ужгороді проводять безкоштовні тренування для людей із хворобою Паркінсона

В Ужгороді у фітнес-студії Fit Form Studio щосуботи проводять безкоштовні тренування для людей із хворобою Паркінсона та іншими неврологічними захворюваннями. Тренерка Катерина Дзямко проводить такі заняття вже майже п’ять років.

За словами Катерини Дзямко, заняття відкриті не лише для людей із діагностованою хворобою Паркінсона.

«У нас є можливість відвідувати заняття не тільки людям із хворобою Паркінсона, а й людям з іншими важкими захворюваннями. Були навіть люди з деменцією. У нас різна вікова категорія – і старші люди, і молодші», – розповідає тренерка.

Про тренування учасники найчастіше дізнаються через лікарів. Багатьох сюди направила неврологиня Євгенія Цьома.

Однією з учасниць занять є пані Людмила. Жінка розповідає, що проблеми зі здоров’ям почалися після перенесеного COVID-19.

«Як захворіла ковідом, так і відчула, що щось не те. Звернулася до лікаря, і Євгенія порадила сюди походити», – каже вона.

За словами жінки, регулярні тренування суттєво впливають на її самопочуття та допомагають боротися зі скутістю рухів.

«Якщо я пропускаю ці заняття, то з мене цілий тиждень толку немає. У нас така хвороба, що важко ходити, є скутість у тілі. Катерина до кожного підходить, допомагає розробляти м’язи. Без цих занять, мені здається, таблетки мало допомагають, а заняття – це основне», – говорить пані Людмила.

Під час тренувань учасники виконують вправи на координацію, баланс, гнучкість і пам’ять. Для занять використовують фітболи, м’ячі та інший спортивний інвентар. Іноді до програми додають танцювальні рухи.

«Для людей із хворобою Паркінсона дуже важливі вправи на координацію та баланс, тому що через захворювання погіршується рухливість», – пояснює тренерка Катерина Дзямко.

Сімдесятидворічний Анатолій також пов’язує появу симптомів із наслідками коронавірусу. Чоловік згадує, що після хвороби його стан був важким, але реабілітація та регулярна фізична активність допомогли йому повернутися до активного життя.

«Я навіть не міг ходити, не міг підняти руку чи стопу. Мене супроводжували на колясці. Зараз я за кермом, їжджу сам. Роблю домашню роботу, займаюся скандинавською ходьбою. Кожного дня змушую себе ходити 45 хвилин», – розповідає він.

Він переконаний: без постійних занять його стан був би значно гіршим.

«Якби не заняття – це була б катастрофа», – додає Анатолій.

За роки занять між учасниками сформувалася спільнота людей, які підтримують одне одного не лише під час тренувань, а й поза ними. Учасники разом проводять час, спілкуються та допомагають одне одному справлятися з труднощами, які приносить хвороба.