Саме на площі Ш. Петефі на початку ХХ століття формувався новий центр міста. І одну з ключових ролей у цьому процесі відіграв так званий палац Штернберґера — будівля з непростою історією, амбіціями та трагедіями.
Попри назву, «палацом» ця будівля фактично не була. Це переклад угорського слова «palota», яким у місті називали великі прибуткові будинки — споруди, зведені для здачі квартир і комерційних приміщень в оренду.
Власник і початок історії
Власником палацу був підприємець Армін Штернберґер, який народився в Ужгороді у 1872 році. На площі Ш. Петефі протягом усього життя він займався власною справою.
Свій шлях у підприємництві Армін почав із кав’ярні «Нью-Йорк». У 1899 році підприємець переніс діяльність до власної будівлі, де відкрив корчму «Золотий крендель», що раніше працювала навпроти. Згодом, у 1905 році, замість кав’ярні уже запрацював пивний ресторан. Заклад вирізнявся серед інших тим, що тут подавали пльзенське пиво, місцеві вина та знаменитий лікер «Unicum».
Пожежа, що змінила все
На початку ХХ століття стара одноповерхова будівля вже не відповідала новому вигляду площі. Поруч у 1910 році звели будівлю податкової служби, а згодом з’явився великий палац Фріда.
Рішучий поштовх до змін дала пожежа, що сталася 25 червня 1912 року о 4-й ранку. Вогонь охопив будівлю, але пожежники не змогли ефективно допомогти через те, що електричний насос біля річки не працював.
Їм вдалося лише врятувати сусідню будівлю податкової служби (нині ліцей №9). Сам палац вигорів майже повністю — залишилися лише стіни. Під час гасіння постраждали й пожежники, один з яких отримав струс мозку через обвал стіни, інший — сильні опіки.
Будівництво нового палацу
Штернберґер, маючи страховку, швидко організував розчищення ділянки та вже у 1913 році розпочав нове будівництво.
У Міській газеті «Ung» у січні 1914-го надрукували статтю, присвячену новобудові, де зазначалося, що новий прибутковий дім є сучасною й добре продуманою спорудою, що змінила вигляд площі.
Авторами проєкту були Ерно Шаллер і Лойош Мотош – останній проводив також нагляд за будівництвом, яке здійснював місцевий підрядник Дьордь Сабо (він до цього спорудив Василіянський монастир – нинішній фізичний факультет УжНУ на вулиці Волошина).
Палац був одним із найсучасніших у місті:
- мав систему водовідведення для захисту від повеней;
- підвали довжиною 20 метрів, де планували перший у місті підземний ресторан;
- вантажний і кухонний ліфти;
- засклену веранду — одну з перших в Ужгороді.
У підвалі могли зберігати до 100 бочок вина і пива.
На першому поверсі також працювали ресторан, кав’ярня, аптека і магазини, а на верхніх — комфортні квартири з електрикою, водопроводом і ванними кімнатами.
Вартість будівництва становила 240 тисяч крон — значну суму на той час. Фінансову підтримку надали Лойош Шварц (постачальник м’яса для війська) і банкір Шандор Тохлер.
Реклама 1914 року повідомляла, що в пивному ресторані діяло так зване «зоноване меню» — угорське поняття, яке дозволяло ділити порції навпіл. Також страви почали замовляти з доставкою додому.
Особливої популярності набув підземний ресторан. Там облаштували два більярдні столи та столи для гри в карти, а вже у 1920 році в цих приміщеннях відкрили кінозал. Першою стрічкою того зимового сезону стала багатосерійна німецька картина «Володарка світу»
Життя і трагедії родини
Попри успіх проєкту, історія родини Штернберґера має трагічний характер. У сім’ї Арміна Штернберґера було четверо дітей: Дюло, Ено (Серена), Серена (1903) і Шандор (1908).
- У 1915 році 9-річний Ференц Рейзман загинув у шахті ліфта в підвалі будівлі.
- старший син Дюло зник у Будапешті; у 1920 році батько пожертвував 180 крон на висадження дерев у Палестині в його пам’ять;
- син Ено помер у 1918 році від «іспанського грипу» у 17 років;
- донька Серена у 1935 році потрапила під автомобіль у Мукачеві, але залищилася живою;
- дружина Арміна, Гані Штернберґер, померла у 1941 році.
Подальша доля самого Штернберґера та частини родини залишається невідомою.
Будинок, який змінив місто
Палац Штернберґера став важливим елементом формування нового обличчя Ужгорода початку ХХ століття. Він завершив архітектурну трансформацію площі та символізував перехід міста до модерного урбаністичного розвитку.
Джерело: Тетяна Літераті «Втрачений Ужгород»
Автор: Анастасія Джупіна
