Сьогодні в Ужгороді відбулося прощання із полеглим захисником України Іваном Черничко — молодшим сержантом Національної гвардії.
Народився Іван 20 січня 1986 року в м. Ужгород у родині музикантів — співаків Закарпатського народного хору Лариси та Василя Черничко.
З дитинства у дворі мав безліч друзів. З ними завжди вигадували найрізноманітніші пригоди! Навмисно застрягали у ліфті, лазили по всіх найцікавіших місцях поблизу дому. При цьому завжди брали із собою молодшу сестру Івана — Марічку. У них з Іваном був дуже сильний, особливий зв’язок.
Іван закінчив 19 школу. Також здобув вищу освіту — фізичний реабілітолог (закінчив Ужгородський Національний Університет).
Ще під час навчання паралельно працював — у ресторанах Дублін, Гранд та інших закладах. Після завершення університету став вчителем фізкультури. Також певний період свого життя працював в Епіцентрі та Велмарті.
З дитинства Ваня обожнював футбол. Разом із друзями у дворі вони невпинно грали у цю гру. Навіть молодшу сестру Марічку Іван навчив грати у цей спорт! Але через травму коліна змушений був піти із футболу.
За можливості брав участь у товариських матчах, навіть грав за команду закарпатського телеканалу “Тиса-1”.
Іван любив музику. Часто сидів за фортепіано і навмання підбирав улюблені пісні. Також любив малювати — створював переконливі карикатури своїх улюблених персонажів із мультфільмів та кіно.
У Івана був син Максим, якого він любив понад усе.
Також Іван обожнював ловити рибу і ходити по гриби! Він був дуже добрим та турботливим. Навіть доглядав свою бабусю Розалію, коли вона втратила можливість ходити.
Іван пішов служити у 2024 році, обрав Національну Гвардію. Впевнено і сміливо, без жодних сумнівів, він проходив усі бойові навчання та завдання. Став офіцером, молодшим сержантом. Побував у різних куточках України і страшенно пишався своїми побратимами!
Вони стали його близькими друзями і другою сім’єю!
Служба сильно змінила Івана. Він став більш мужнім, впевненим у собі. Він був Героєм. Коли була змога, рідні приїжджали у військову частину до Івана. Там він завжди розповідав цікаві історії, показував сину та племінникам фото із навчань. Він піднімав на руках діток та притуляв до серця.
Після першої відправки на Покровськ, Іван повернувся додому без жодного поранення. Наче невидима рука Господа захищала його у найскладніші часи…
Проживши понад три тижні в окопах, він багато чого переосмислив. І багато страждав. Його тонка душа важко переживала втрати своїх побратимів. Особливо після служби на Покровському напрямку, Іван чітко вирішив: він стоятиме до кінця.
Не злякався і не відступив. Не зрадив своїх, яким би це складним вибором не було…
Коли він востаннє їхав на завдання, сказав рідним: “Я повернуся”.
В його очах не було страху. У голосі відчувалася рішучість та впевненість. І нехай саме таким запам’ятає його світ: радісним, сміливим, живим!
Страшним ударом стала звістка про зникнення Івана під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку — у серпні 2025 року. До останнього жевріла надія, що він живий.
На жаль, додому Іван повернувся на щиті. Але у наших серцях він житиме вічно. Він завжди буде філософити, піднімати нам настрій приколами, дивитися у даль своїми синіми очима.
Спочивай із миром, Іване. Вічна тобі пам’ять, Ваня.
