Тячівщина — це край, де гори зберігають не лише природну красу, а й унікальні сторінки історії. Серед смерекових лісів і гірських долин стоять дерев’яні святині, які мовчки розповідають про долі людей, віру поколінь та дивовижну силу духу.
Про це повідомляє Тячівська районна державна адміністрація.
У рамках туристичного проєкту «Тячівщина – соляний оберіг України» відкриваємо ще одну грань нашого краю — найдавніші дерев’яні церкви, що стали справжніми історичними перлинами Карпат.
У селі Руська Мокра в серці Усть-Чорнянської громади стоїть Церква Вознесіння Господнього. Її історія є прикладом непохитної віри людей. Ще у 1928 році місцева громада розпочала будівництво дерев’яної церкви Успіння. Однак історичні бурі не дали завершити споруду — у 1953 році радянська влада зняла її з обліку та розібрала.
Віра не може бути знищена. Коли стара греко-католицька церква згоріла у 1971 році, місцеві майстри Михайло Іванишин та Іван Менджул у 1972 році власними руками збудували новий дерев’яний храм. Це був майже нечуваний крок для того часу. Комуністична влада змушена була погодитися на існування молитовного будинку, хоча заборонила споруджувати вежу. Справжні символи віри не можна зупинити — вежа з’явилася у 1989 році. Сьогодні храм стоїть як мовчазний свідок боротьби людей за духовність.
Село Німецька Мокра зберегло унікальну дерев’яну церкву святого Іоана Непомуцького, єдину на Закарпатті збережену споруду німецьких колоністів. Село заснували переселенці з Верхньої Австрії у 1775 році. Наприкінці 1770-х років вони збудували тут римо-католицький костел, який поєднав карпатські традиції з європейською архітектурою. На вежі колись висіли три дзвони, один із яких у 1917 році забрали для переплавки на зброю під час війни. Після війни громада придбала новий дзвін і навіть звела окрему дзвіницю.
Доля німецьких колоністів була трагічною. У 1944 році їх евакуювали до Німеччини, а через рік багатьох депортували до Сибіру. Частина людей повернулася, але в 1980-х більшість назавжди виїхала до Австрії та Німеччини. Попри ці події, церква дивом вціліла. У 1989 році її відреставрували, а пізніше сюди привезли нову дзвіницю, виготовлену учнями ремісничого училища у Верхній Австрії. Храм сьогодні належить греко-католицькій громаді, але зберігає давню посвяту святому Іоану Непомуцькому.
Село Брустури також має цікаву історію. Ще наприкінці XVIII століття тут стояла дерев’яна церква святого Михаїла. Її архітектура була незвичною для долини Тересви, з низькою вежею та особливими формами зрубів. Вважається, що до будівництва причетні майстри-німці з австрійських міст Ішль та Ґмунден. Місце для храму, за легендою, вибрав пастух, чия колиба була засипана зсувом, а на тому місці постав храм.
У 1930-х роках дерев’яна споруда почала руйнуватися, тому громада вирішила збудувати новий мурований храм. Для цього продали церковний ліс за величезну суму — 400 тисяч корон. Будівництво почалося у 1937 році, мешканці працювали безкоштовно, допомагала лісова управа, матеріали перевозили вузькоколійкою. 7 липня 1940 року новий храм освятили. Сьогодні він вражає архітектурою: дві базиліки перехрещуються під великою сферичною банею, а висока дзвіниця здіймається над входом до святині.
Ці храми — не просто архітектурні пам’ятки. Вони є живими свідками історії Карпат: віри, трагедій, легенд і перемог людського духу. Подорожуючи Тячівщиною, можна відчути, як серед гір оживають сторінки минулого, а старі дерев’яні святині розповідають історії, що тривають уже понад два століття.
Тячівщина — це не лише мальовничі пейзажі, а й справжній культурний скарб Закарпаття, який варто побачити на власні очі. Туристичний проєкт «Тячівщина – соляний оберіг України» запрошує відкрити для себе цей край, де кожне село зберігає свою дивовижну історію.
За інформацією Наталії Чол, начальника відділу культури і туризму Усть-Чорнянської селищної ради та члена робочої групи з підготовки конкурсу туристичного логотипу Тячівщини.
