Сьогодні в Ужгороді попрощалися з Тарасом Сірком, який загинув, виконуючи бойове завдання захищаючи України. Тарасу було 35 років. Він був людиною з добрим серцем, тихою душею та відданістю рідним і близьким.
Тарас народився 26 липня 1989 року в Ужгороді. Його життя було простим, чесним і без пафосу. Після школи він одразу пішов працювати, зрозумівши, що в житті треба стояти на ногах і бути опорою для рідних.
Спочатку працював на продуктовій базі, а згодом багато років — комірником. Його цінували за спокій, порядність і доброту. Він не підвищував голос, не конфліктував і завжди допомагав іншим.
Вдома Тарас був маминою опорою, на яку завжди можна було покластися. Він умів вирішувати проблеми без крику, любив читати, слухати музику, жити спокійно та по-людськи. Був турботливим сином, братом і другом, на якого можна було покластися в будь-якій ситуації.
У вересні 2024 року Тарас став на захист України. Він не шукав шумної слави і не говорив гучних слів, просто робив свою справу. 31 березня 2025 року під час виконання бойового завдання він загинув, віддавши своє життя за Україну.
Його раптова смерть залишила біль у серцях рідних і друзів. Тарас не встиг створити сім’ю та здійснити всі свої мрії, але пам’ять про нього назавжди залишиться світлою та дорогою для тих, хто його знав.
У скорботі залишилися мама, брат, тітка, дядько, сестри, двоюрідні родичі, друзі та бойові побратими.
Світла пам’ять про Тараса Сірка житиме вічно. Герої не вмирають.
