15 березня 1939 року, одразу після проголошення незалежності Карпатської України, розпочалися бойові дії на Красному полі. Проти добре оснащеної 20-тисячної угорської армії виступили січовики Карпатської України, які мали обмежене озброєння та мінімальну військову підготовку. У запеклій сутичці на Червоному полі полягло 230 людей – українських вояків, які служили в чехословацькій армії, а також добровольців, серед яких було багато семінаристів та пластунів. Їхня смерть була жахливою: їх не просто розстрілювали, а завдавали страшних мук, розтинаючи багнетами животи. Полонених не брали, лише жорстоко кололи та різали. Крім того, угорські війська взяли в полон 450 січовиків, значна частина яких походила з Галичини. Детальніше про значення бою на Красному полі та чому цю подію в історії України називають другими Крутами, сьогодні розповідає “Банош”.
Історія Карпатської України була короткотривалою. Будапешт висунув пропозицію Хусту про включення території Карпатської України до складу Угорщини. Августин Волошин відмовився, що призвело до рішення угорців розпочати наступ. 15 березня 1939 року, за згодою Гітлера, угорські війська розпочали захоплення Карпатської України. Початковий план передбачав початок операції 12 березня 1939 року, що збігалося з днем виборів до місцевого Сейму. Однак Німеччина відхилила цю ідею, пообіцявши повідомити про оптимальний час для початку окупації. Тим часом Угорщина зосередила на кордоні значні сили – 12 дивізій VI армії. У ніч з 13 на 14 березня угорські підрозділи невеликими силами розпочали просування вглиб Карпатської України.
Захист краю взяла на себе Національна оборона Карпатської України під командуванням полковника армії УНР Сергія Єфремова. Її основу складали загони військової організації «Карпатська Січ», швидко мобілізоване чоловіче населення, придатне до військової служби, та українські офіцери чехословацької армії.
Попри поспішну організацію та комплектування збройних сил, брак матеріально-технічної бази та озброєння, а також низький рівень військової підготовки січовиків, загони Національної оборони Карпатської України з 14 по 18 березня 1939 року чинили запеклий опір угорським військам. Найбільш значущою подією оборони Карпатської України під час угорської військової кампанії став бій на Красному полі, що перешкодив просуванню угорських військ до Хуста, столиці незалежної держави.
Відділи «Карпатської Січі» розуміли, що їхній опір приречений, адже вони не мали змоги протистояти угорському війську, чисельність якого перевищувала їх у десять разів. Проте, попри слабке озброєння та відсутність військової підготовки, вони стали на захист. Бій перетворився на криваву різанину: полонених не брали, а вбивали, кололи та різали.
Основний удар угорських військ був спрямований на лінію Ужгород — Перечин, щоб відрізати Карпатську Україну від Словаччини. Особливо запеклий опір угорцям чинила сотня січовиків під командуванням Михайла Стойка біля села Горонда, де вони тримали оборону протягом 16 годин.
Зрозумівши, що швидкий прорив неможливий, угорці розпочали інтенсивний артилерійський та авіаційний обстріл українських укріплень на протилежному березі. Згодом вони відновили штурм численними атаками, але щоразу їх відкидали назад запеклим кулеметним та гвинтівковим вогнем. Коли угорці перегрупувалися і кинули в бій танки, війська Карпатської України відкрили по них вогонь з наявної артилерії та протитанкових рушниць. Угорці почали втрачати танки, а їхня піхота була відрізана кулеметним вогнем. Деяким солдатам вдалося перетнути Тису і наблизитися до укріплень, але вони одразу потрапили під атаку пляшками із запалювальною сумішшю.
Ворог зазнав значних втрат. Танки, що залишилися боєздатними, отримали наказ відступити на свій берег. Невдовзі угорці провели ще один потужний артилерійський та авіаційний обстріл, після чого спробували форсувати Тису на човнах. Однак їхня атака була зупинена завдяки запеклому вогню з українського берега. Січовикам вдалося стримати наступ агресора. Наступного дня угорці захопили Рахів, а 18 березня завершили окупацію Карпатської України, досягнувши карпатських перевалів. Після взяття Воловця, останнього населеного пункту, що контролювався січовиками, 18 березня угорські сили завершили окупацію, досягнувши всіх ділянок кордону з Польщею та Румунією.
Бої, що відбулися між карпатськими січовиками та угорськими військами у березні 1939 року, стали першим збройним виступом у Європі проти агресивних планів Третього Рейху та його союзниці – Угорщини. Саме тут, по суті, розпочалася Друга світова війна для України, і саме тут почався український опір найжорстокішим тоталітарним режимам XX століття.
Битва на Красному Полі стала відлунням подвигу героїв Крут. За даними Українського інституту національної пам’яті, під час угорської окупації Закарпаття збройні сили Карпатської України взяли участь приблизно у 22 боях, як великих, так і малих. За різними оцінками, загальні втрати січовиків становили від 2 до 6,5 тисяч осіб. Ця значна різниця пояснюється тим, що більшість загинула не в боях з регулярними угорськими військами, а внаслідок каральних операцій та розстрілів полонених. До цього долучилося й місцеве угорське населення, яке, озброївшись залишеною чехословаками зброєю, почало переслідувати та вбивати січовиків.
Крім того, січовиків, які здавалися полякам, розстрілювали на місці. А тих, хто походив зі Східної Галичини (частини тодішньої Польщі) і був затриманий угорцями на Закарпатті, передавали польській прикордонній службі. Частина бійців “Карпатської січі”, яка відступила до Румунії, була роззброєна, пограбована місцевими жителями та видана угорцям. Ті січовики, хто вижив, утримувалися в угорському концтаборі у селі Ворюлюпош, неподалік від міста Ньїредьгаза. Але навіть після повної окупації боротьба не припинилася. Партизанський рух тривав до кінця травня 1939 року, а окремі підпільники діяли аж до січня 1940 року.
Події, що розгорнулися на Червоному полі, викликали значний суспільний резонанс. В очах демократичного світу Угорщина постала як агресор, що вчиняє напад на новостворену Українську державу. Цей акт самопожертви за рідну землю надав нового, глибокого значення народній пісні «Плине кача по Тисині». Раніше вона була сумною мелодією, що відображала тугу закарпатських емігрантів у США наприкінці XIX століття, а тепер стала скорботною піснею-реквіємом за загиблими Героями Небесної Сотні.
Сьогодні на неподалік села Рокосово, між містами Хуст та Виноградів, знаходиться меморіальний парк «Красне поле». Він був створений на місці, де трагічно загинули захисники Карпатської України.
У 2009 році парк «Красне поле» було реконструйовано та він став філією Закарпатського обласного краєзнавчого музею.
