Світлана з позивним Гера — бойова медикиня 101 окремої бригади територіальної оборони Закарпаття. Рік до повномасштабного вторгнення жила за кордоном, працювала будівельницею. Після початку великої війни постійно стежила за новинами, вирішила повернутися додому й приєднатися до Збройних сил.
Історію бойової медикині розповіли на Facebook-сторінці бригади.
У Світлани двоє дітей, які нині з бабусею. Дітям про рішення служити у війську повідомила за тиждень до виїзду, вони, каже, сприйняли це непросто, але змирилися. Мамі зателефонувала вже з навчального центру в Десні.
Гера родом з Івано-Франківська, до Закарпатської бригади потрапила випадково, оскільки не знала, куди її направлять. До служби ретельно готувалася.
Найціннішим на війні Світлана вважає людське життя:
“Найважче переживаю втрату побратимів, з якими здружилася за два роки служби”.
Гера брала участь у бойових операціях. Зізнається: спочатку було дуже страшно. Найбільше боялася не впоратися зі своїми обов’язками, з тією відповідальністю, яка на неї покладена:
“Попри відсутність попереднього медичного досвіду, як виявилось, я не боюся крові чи важких поранень. У момент роботи з пораненими відчуваю лише жаль до людини, а власні емоції відступають на другий план”.
Бойова медикиня мріє про якнайшвидше закінчення війни.
“Про плани після війни ще не думала, але хотілося б відкрити якусь власну невелику справу. Раніше мріяла про маленьку кав’ярню. Війна показала, що, окрім дітей, мене ніщо не прив’язує до конкретного місця, і я готова освоїтися в будь-якому куточку України. Вважаю, що в Україні, яка є великою і прекрасною, можна облаштувати хороші умови для себе та родини будь-де, головне – мати бажання”, — каже Світлана.
