За вікном вже відчувається той особливий, магічний дух, що передує найулюбленішому святу – Новому року. А коли мова заходить про святкування, то Закарпаття – це справжня скарбниця унікальних традицій та незабутніх вражень. Сьогодні “Банош” запрошує вас у захопливу зимову подорож завдяки цікавим фактам про Новий рік у нашому дивовижному краї. Готуйтеся, буде цікаво, смачно і, як завжди, з душею.
Історично, Новий рік ніколи не був головним зимовим святом для закарпатців
Більш значущими завжди були приготування до Різдва. У наших краях особливих новорічних традицій, як таких, немає. Натомість до Різдва завжди відбувалося безліч подій: церковні служби, обряди ворожіння для дівчат, навіть полювання на босоркань. До нас дійшли незмінні колядницькі звичаї та різноманітні забобони. Проте, деякі давні новорічні звичаї предків збереглися:
31 грудня під поріг ставили сокиру, щоб відігнати злих духів.
Дітей купали в діжках з монетами, щоб забезпечити їм достаток.
Господар обходив худобу зі снопом сіна, кланяючись їй, щоб вона давала приплід та молоко, а кури – яйця.
Парубки ходили до дівчат з віншуваннями, схожими на колядування.
На Закарпатті не було ані Діда Мороза, ані Снігуроньки.
Дітей з подарунками відвідував Святий Миколай (Мікулаш) та Ісушко.
“Головні ялинки” почали з’являтися на Закарпатті у 1930-х роках
Для них обирали найпишніше дерево в лісі та привозили його на центральну площу. Міську ялинку прикрашали, а навколо неї створювали композиції з будиночків, що зображували біблійних персонажів. У Святвечір вона сяяла сотнями лампочок. Протягом трьох днів Різдва та наступного свята Нового року до неї збиралися дорослі й діти, щоб спільно гратися, співати колядки та ставити вертепні дійства.
Новорічне застілля завжди було суто родинним
Пили переважно домашні компоти та вино. Основною стравою була свинина. Важливо було, щоб на столі не було риби та курки. Вважалося, що “курка не повинна розтеребити гроші, а риба не повинна забрати щастя за течією”. Щоб забезпечити фінансовий добробут протягом року, під святкову скатертину клали гроші.
Споживання страв із сочевиці або гороху
На Закарпатті святкування Нового року набуває сучасних рис, проте зберігає й унікальні регіональні особливості, значною мірою під впливом угорської культури. Одним із таких цікавих звичаїв є приготування та споживання на Новий рік страв із сочевиці або гороху. Вважається, що ця традиція приносить фінансове благополуччя та успіх у прийдешньому році.
На Закарпатті різдвяно-новорічна ялинка з’явилася завдяки впливу Заходу.
Історично склалося так, що християнство, як одна з провідних світових релігій, легко трансформувало давні звичаї та обряди, надаючи їм нового релігійного змісту. Християни перейняли від своїх предків традицію прикрашати найбільшу і найгарнішу ялинку в лісі на Новий рік. Для оздоблення використовували печиво, кольорові клаптики тканини, дерев’яні іграшки та свічки. Навколо дерева водили хороводи, співали та проводили обряди, спрямовані на добрий урожай та родинний добробут. Згодом ялинки почали зрубувати й приносити додому, щоб мати священне дерево в оселі.
На Закарпатті, яке перебувало під владою Австро-Угорської імперії, різдвяно-новорічна ялинка прийшла із Заходу. Цей звичай вже був переосмислений у релігійному ключі та пов’язаний з Різдвом Христовим, а також з юліанським, а згодом і григоріанським Новим роком. Таким чином, традиція була інтегрована в християнську обрядовість. Спочатку ялинку в оселі почала ставити інтелігенція та міське населення. Згодом святкова ялинка поширилася у приміських селах, а потім і по всьому краю. Селяни ж, які жили у скромніших оселях, надавали перевагу не великому дереву, а зеленій гілочці, яку клали під або за святу ікону. Донині деякі родини замість цілої ялинки прикрашають лише зелене гілля.
У середовищі православної християнської віри традицію прикрашати ялинку на Різдво поширили західні місіонери. Сьогодні ялинки встановлюють та прикрашають як у великих храмах, так і в маленьких церквах.
У період, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, у 1920-х та 1930-х роках, традиція прикрашати ялинку на Різдво була започаткована та продовжена чеськими та словацькими службовцями. Для них верхівку ялинки прикрашала яскрава зоря, що символізувала Вифлеємську зірку, яка своїм “світлом розуму” осяює весь світ. Від неї вниз, від гілки до гілки, спускалися блискучі стрічки з фольги, уособлюючи всеосяжну Божу благодать.
Під ялинкою розміщували фігурки Ісуса, ангелів або Святого Миколая
А також не забували про солодкі подарунки для дітей. Згодом, замість свічок, на ялинках почали запалювати електричні лампочки у формі свічок. Крім того, існував звичай запалювати свічку поруч із ялинкою на столі. Це робилося на згадку про померлих родичів, які, згідно з давніми віруваннями, також святкували Святвечір разом із родиною.
Новий рік починається саме 1 січня завдяки кельтам, які колись населяли землі Закарпаття
Наша історія починається з кельтів – відважних воїнів, які колись населяли землі Закарпаття. Одне з їхніх великих поселень знаходилося там, де сьогодні розташоване місто Мукачево.
У давнину кельти під проводом свого командира Селендрика мали намір захопити римські укріплення в Сегеді (сучасне місто Сегес). За планом Селендрика, молодий воїн мав проникнути до римського табору вночі та вбити консула. Юнаку вдалося виконати свою місію – він пробрався до намету консула і вбив його. Однак, на жаль, його успіх був недовгим. На виході з намету Селендрика було вбито вартовим.
Але вилазка настільки налякала римлян, що для якнайшвидшого призначення нового консула, який мав придушити повстання, вони були змушені внести зміни до свого календаря. Початок нового року було перенесено з 15 березня на 1 січня. Це було пов’язано з тим, що консула призначали лише раз на рік, на початку нового року. Ця календарна реформа виявилася настільки вдалою, що діє й донині. Отже, ми святкуємо початок Нового року саме 1 січня завдяки відважному кельтському юнакові, який у давнину вчинив сміливий вчинок, що змінив хід історії.
