Олександр Волошин – людина багатьох захоплень.Він колекціонер старовинних листівок і значків, автор книжок про історію Ужгорода та Мукачева, керівник Ужгородського клубу колекціонерів.
Він народився в селі Великі Лучки на Мукачівщині, але з десятирічного віку мешкає в Ужгороді. Фізик за фахом, Олександр Волошин вже давно захопився колекціонуванням поштових листівок, присвячених рідному краю. У бесіді з журналістом “Баношу” Олександр розповів про власну колекцію, нову книгу та незгасне захоплення туризмом.
Розкажіть історію створення своїх книжок?
Все почалося з колекціонування. Я з дитинства щось збираю, ще з 1960-х. Спочатку збирав вкладки з жувальних гумок та марки. І ось я колекціонував, колекціонував і врешті-решт дійшов до листівок. У мами була дуже велика колекція, і ось колись я малим добрався до них й повирізав марки, тобто, по суті, знищив ці листівки. І може то в майбутньому в мене, підсвідоме почуття вини за знищений мамин архів з’явилося, але вирішив серйозно зайнятися цією справою.
Спочатку це були виключно листівки з дивовижними краєвидами Ужгорода, бо на той момент багато чого вже не було. Ось, наприклад, річка Малий Уж вже була засипана, багато будинків та взагалі вулиць перебудували. Пізніше я почав збирати взагалі всі листівки, що пов’язані з Ужгородом, а згодом взагалі все Закарпаття. І ось я дивився на листівку, а там, наприклад, якийсь банк був зображений. Мені було цікаво, що то за банк та де він знаходився. Я шукав інформацію в старих газетах, бібліотечних публікаціях, деяка література чехословацького періоду була в мене вдома, бо батько збирав книги.
Згодом мені підказали, що з моїх досліджень може вийти ціла книжка. І так я надихнувся цим, що за відносно короткий період створив свою першу книгу “Ужгород у старовинній листівці”, пізніше – “Мукачево у старовинній листівці”. І чогось перша книжка мені не сподобалась, тому я вирішив присвятити Ужгороду ще одну. Вона більш фундаментальна та охоплює всі сфери життя окрім спорту, бо цей напрямок потребує окремого видання. Там про те, як будувалося місто, історія відомих будівель, площ, є про владу, яка керувала містом, про ресторани та кав’ярні та таке інше. Є також про наш Ужгородський замок та легенди, що пов’язані з ним. Ось така структура майбутньої книжки, над якою зараз працюю. Мене вже багато людей про неї питають, до речі.
А скільки загалом у вас вже є виданих книжок?
Станом на сьогодні є лише “Ужгород у старовинній листівці” та“Мукачево у старовинній листівці”. Також я частково брав участь у створенні книги “Хуст у старовинній листівці”. У книги інший автор, але до неї увійшла частина моєї колекції та я писав передмову до видання. Тому, по суті, вийде лише третя моя книга. Але я маю багато публікацій в різних журналах. Також разом з Ужгородським клубом колекціонерів ми періодично робимо різноманітні дослідницькі виставки, я і листівки свої там виставляв, і банкноти різних історичних епох.
Розкажіть про свою колекцію
Окрім листівок я збираю значки, вони також є важливою частиною нашої історії та культури. Колекціонування значків почалося трохи пізніше, ніж листівок, але воно швидко стало популярним, особливо коли знаходити нові листівки стало важко. У ті часи багато підприємств, маючи необхідне обладнання, виготовляли значки, присвячені важливим датам та подіям. На жаль, до наших днів дійшло небагато зразків.
У радянський період Ужгород і все Закарпаття були популярним місцем для проведення конференцій, і до кожної з них випускалися спеціальні значки для учасників. Це, наприклад, “Ужгородприлад”, де я колись працював, “Мукачівприлад” та Хустський завод нестандартного обладнання. Загалом збір значків, пов’язаних із Закарпаттям – непросте завдання, оскільки їх виробляли по всьому Радянському Союзу.
Де ви знаходите матеріали для ваших книжок?
Зараз багато інформації є в інтернеті. Допомагає й бібліотека закарпатської літератури, яку я отримав від батька. Там можна знайти багато фантастичних історій. Гарним джерелом інформації є старовинні мапи та старі чеські книги. Колись у Празі та Братиславі діяли товариства, які об’єднували друзів Підкарпатської Русі. Ці товариства регулярно видавали статті про Ужгород та Закарпаття. Їхня цінність полягає в тому, що автори були сучасниками подій, а не просто дослідниками, які аналізували минуле згодом. Особливо цікавою та інформативною є книга “Інженерна справа Підкарпатської Русі”, а також тогочасні тематичні календарі та інші друковані матеріали. Вони є неоціненним джерелом знань про епоху.
А де берете листівки та значки для колекції?
В нашому клубі є багато людей, які теж колекціонують листівки. Років десять тому вони взагалі були дуже популярними. Ось ми приходили, обмінювались, спілкувалися хто та що шукає. Зараз також є інтернет-магазини та аукціони, де теж можна знайти щось цікаве. Взагалі більшість листівок я знайшов за кордоном, де деякі з них багато років передруковуються.
Скільки зараз у вашій колекції значків та листівок?
Листівок понад 20 тисяч, але це по всьому Закарпаттю. Ужгородських близько 4 тисяч. Значків, радянського та періоду незалежної України, в мені близько 1000.
Чи є з них ті, які мають для вас особливе значення?
Вони всі цінні, але особливі ті, яким вже багато років. Ось якби я знайшов листівку 1895 року, був би дуже щасливим, але в мене таких немає. Також дуже цінні ті, на яких зображений сюжет, який не зберігся. Якийсь магазин, ресторан або кав’ярня, які перебудовані або знищені, якась вулиця, яка зараз має інший вигляд. Або ті листівки, які розповідають про життя людей: чим вони займалися, які заклади відвідували.
Ужгород зараз весь перебудований. Якщо порівнювати місто з зображенням на листівках, то ви взагалі його не впізнаєте. Ось, наприклад, на вулиці, де я живу, два-три будинки залишилося старих, інші всі перебудовані. Я в Ужгороді з 1963 року, і як приїхав дуже закохався у це місто. Воно таке маленьке було, чистеньке. Я, тодішній школяр, мабуть, за 30 хвилин міг весь Ужгород пішки пройти. Гуляв і на кожному кроці бачив щось цікаве. Тоді Уж був повноводний, я йшов на човникову станцію, дивився на човнярів та байдарників. А зараз мілина навколо. Морозиво в місті чудове було, печиво, сироп. Зараз місто забудували однотипними багатоповерхівками й Ужгород, як мені здається, втратив свій шарм. Сьогодні Хмельницький не відрізняється від Ужгорода, хоча ще 30-40 років тому це були зовсім різні міста.
Тому листівки – це ніби портал, що миттєво переносить нас в Ужгород минулих років. Ми бачимо старовинні будівлі в європейському стилі, гуляємо вузькими вуличками, відчуваємо атмосферу затишних кав’ярень та гамір великих ринків. І, мабуть, у кожного, хто тримає в руках таку пожовклу картку, щось теплішає всередині. Забуті спогади оживають, а серце наповнюється ностальгією за тими добрими, старими часами.
А в сучасному Ужгороді є місця, які, на ваш погляд, варто побачити туристам?
Так. Наприклад в Ужгороді, неподалік від історичного центру, розкинувся Малий Ґалаґов – квартал, що вирізняється своєю архітектурою. Він був зведений у часи, коли Закарпаття входило до складу Чехословаччини, і є яскравим прикладом міжвоєнного модернізму.
У міжвоєнний період Малий Ґалаґов став епіцентром масштабного будівництва, що сформувало його унікальний вигляд. Комплекс складається з десятків будівель, які являють собою різноманітні функції: від адміністративних будівель та судів, до житлових комплексів, лікарень та навчальних закладів. Це справжнє “місто в місті”, автономний інфраструктурний комплекс, де більшість будівель досі виконують свої первісні функції.
Попри деякі зміни, внесені з часом, Малий Ґалаґов зберіг свою цілісність та автентичність. Його екстер’єри та інтер’єри, з їхніми найдрібнішими деталями, дійшли до нас у майже ідеальному стані, роблячи його унікальним історико-архітектурним ансамблем.
Розкажіть, як зараз працює Ужгородський клуб колекціонерів?
Ужгородський клуб колекціонерів – це місце, де ми регулярно збираємося, щоб поділитися останніми новинами, похвалитися новими надбаннями, продати щось зі своєї колекції або ж знайти омріяний екземпляр. Тут можна обмінятися рідкісними речами, поспілкуватися з однодумцями та просто добре провести час.
Ми офіційний клуб, зареєстрований в міському управлінні культури Ужгорода. Гроші не заробляємо на цьому, але робимо виставки, ходимо по школах і завжди готові допомоги тим, хто хоче розпочати шлях колекціонера.
А в міських заходах берете участь?
Обов’язково. Робили навіть декілька зустрічей з переселенцями: розповідали про Ужгород та його історію, показували листівки та фотографії. Багато з молоддю спілкуємося. Ось нещодавно в Ужгородському замку виставка була, вона майже на 90% на базі моїх листівок зроблена. Раніше виставок було більше, але у зв’язку з війною стали не так часто проводити.
Окрім колекціонування, чим ще ви цікавитесь?
Я страшенний фанат туризму, нещодавно полюбив ще велотуризм, але на все часу не вистачає. Я б днями ходив по горах, якби можливість була. А ось на велосипеді теж можна проїхати за день 100 кілометрів та побачити дуже багато цікавого.
Які плани маєте на найближче майбутнє?
Хочу закінчити свою книгу. А далі буде видно, бо мені 72 роки. Зараз багато тих, з ким ми раніше мандрували, вже немає, хтось хворіє. Це дуже засмучує мене. Бо та братія, з якою ми прожили багато чудових моментів, зменшується. І буває навіть ні з ким поділитися враженнями. Це дуже важливо, коли у людини є однодумці. Але я намагаюся активно жити, беру з собою в гори внучок, а коли на велосипеді мандруємо, постійно змінюємо маршрути, щоб було цікаво.
Читайте також: Ужгородський замок на листівках: що показали у новій виставці в краєзнавчому музеї
