Для Закарпаття кава – це не просто напій, а частина щоденного ритуалу, спосіб поспілкуватися, обмінятися новинами, знайти спільну мову навіть із незнайомцем. Кажуть, що у кожній закарпатській родині є своя улюблена філіжанка і свій «рецепт правильної кави».
Кавова традиція на Закарпатті бере початок ще з часів, коли край був частиною Австро-Угорщини. Ужгород, Мукачево, Берегово та інші міста перейняли вишукані кавові звички Відня та Будапешта. Тут прижилися маленькі затишні кав’ярні, де чашка чорного напою завжди поєднувалася з бесідою.
Особливий «ритуал кавування»
Закарпатці п’ють каву маленькими порціями, у вузьких філіжанках. Часто це еспресо чи «чорна як ніч» кава, приготована в турці. Зустріч «на каву» – це не поспіх, а про насолоду моментом. Навіть ділові переговори тут охоче проводять за маленьким столиком у кав’ярні, а не в офісі.
Марта, закарпатська цінителька традицій:
«Щоранку о сьомій у мене свій маленький ритуал – чашка чорного напою. Я смакую каву повільно, ніби відраховуючи новий день. Закарпатський напій завжди був особливий: міцний, духмяний, зварений з душею. У нас його не розбавляли ні водою, ні молоком – пили чорним і міцним.
Люблю й досі готувати по-турецьки: ложка меленої суміші, повільний вогонь, і аромат наповнює всю кухню. Це для мене – найправильніший спосіб.
Пам’ятаю Ужгород у 70-х. Тоді напій коштував 7 копійок, і за ним вишикувалися цілі черги. Йдеш містом, а біля кіосків завжди гурт людей: сміх, розмови, запах свіжозмелених зерен. Здавалося, що Ужгород дихає кавою. Для нас це було не просто питво, а спосіб зібратися разом і відчути життя.
Нещодавно, прогулюючись містом, я зайшла у кафе «Тустань». Назва мені одразу нагадала «тут стань» – і я вирішила зупинитися, щоб випити класичного чорного напою. І знаєте, він був таким же смачним, як у моїй молодості. Це відчуття, ніби час зупинився, а традиція залишилася вічною».
Від традиції до сучасності
Сьогодні кавова культура Закарпаття розвивається у двох напрямках. З одного боку, зберігається класика – міцна чорна кава без зайвих додатків. З іншого – активно з’являються сучасні кав’ярні, де можна спробувати альтернативні методи заварювання, авторські рецепти, локально обсмажені зерна. До речі, саме 1 жовтня відзначають Міжнародний день кави – чудовий привід поспостерігати, як люди насолоджуються улюбленим напоєм, дотримуються традицій та експериментують із новими смаками.
В Ужгороді вже є власні обсмажувальні, бариста навчаються у міжнародних школах, а на кавових фестивалях збираються сотні поціновувачів. Проте й досі найбільшою цінністю залишається проста філіжанка кави у дворику старого міста.
Руслан, місцевий гурман:
«П’ю каву вже 7 років поспіль і дуже люблю еспресо – там найвиразніший смак. Не люблю бленди, обираю тільки арабіку. Мій улюблений різновид – бразильський бурбон, він найкращий з усіх, що я пробував. Також дуже подобаються зерна з Ефіопії та Кенії – справжні кавові країни!
В Ужгороді багато закладів, де можна насолодитися смачно приготовленим напоєм, тому вибір місця не складний. Я особливо люблю кав’ярню «На каву» – це місце для поціновувачів, а власник сам готує напої».
Яна, сучасна кавоманка:
«Мій організм взагалі не сприймав каву. Коли почалася війна, деякі курили, пили, а я навіть не знала, що собі робити. Потім мені хтось купив айс-латте, іншим разом я сама його взяла – спочатку мені зовсім не сподобалося, навіть холодним.
З часом це стало звичкою. Я почала пити айс-латте з кокосовим сиропом – солодкий, холодний і зовсім не схожий на звичайну каву. Теплу версію майже не п’ю, бо важко переносити аромат у гарячому вигляді.
У мене є улюблений заклад – «Меделін». Я пробувала напій в інших місцях, але завжди повертаюся туди: там знають, як зробити його саме під мій смак. Наприклад, айс-латте завжди із потрібною кількістю льоду, адже мені важливо, щоб він був холодний і солодкий, інакше я його не відчуваю».
Усі три історії – з різних поколінь і з різним ставленням до напою – показують, що кава на Закарпатті це не лише смак, а спосіб життя. Вона об’єднує людей, створює атмосферу затишку й добросусідства, переносить у часі між минулим і сучасністю. В Ужгороді, здається, кожна кав’ярня має свій характер, а кожен ковток – свою історію.
