У наш час, коли поверхневі розмови часто витісняють щирі діалоги, з’являються люди, які створюють острівці глибини. Олена Славіна – практична та кризова психологиня, засновниця першого в Ужгороді психологічного читацького клубу «ЛІТерапія». Зустрічі відбуваються у книгарні «Є» на проспекті Свободи, і саме ця локація створює особливий настрій: серед книжкових полиць легше відкривати внутрішні двері та говорити відверто.
Олена вірить, що книжки можуть бути не лише розвагою, а й інструментом самодопомоги. І ще – разом легше долати складні теми, ніж наодинці.
Клуб «ЛІТерапія» – це про читання книжок, які залишають глибокий відгук; діалоги, що часто стають терапевтичними; і маленькі практики, які допомагають у рутині. І, звичайно, про атмосферу довіри, де можна бути собою.
У розмові з журналісткою «Баношу» Олена розповіла, як з’явилася ідея клубу, що робить його унікальним і чому він такий важливий сьогодні.
Коли Ви думали про створення клубу, що було важливіше: ділитися думками про книжки чи створити місце, де люди могли б по-справжньому бути почутими?
Клуб задумувався як простір, де можна не лише обговорювати психологічні книжки, а й застосовувати отримані ідеї на практиці, – це було основною метою.
У сучасному світі багато поверхневого спілкування, а психологічний літклуб – це ніби запрошення: «Нумо трохи глибше». Що Вас найбільше вразило в людях, які приходять на зустрічі?
Їхнє бажання йти, шукати, розвиватися. Це щось неймовірне – бути в колі таких людей! Мене надихає бачення змін в житті учасниць. На минулій зустрічі дівчата ділились, що таке спільне читання допомагає і дуже відрізняється від самостійного.
Багато з цих книжок торкаються болючих тем, які ми рідко озвучуємо. Чому Ви вважаєте, що їхнє читання корисне?
Були книжки, які, можливо, людина сама б кинула читати, щоб «не боліло». Але коли ви робите це разом – так безпечніше.
Хоч книжка «відчиняє двері», найбільше відкриттів відбувається у спільному обговоренні. Чи були на зустрічах моменти, що ставали щирими та глибокими, навіть терапевтичними?
Мені здається, і за відгуками учасниць, так стається кожного разу, навіть якщо склад групи щоразу інший.
Кожна книжка залишає свій слід у клубі. Як, на Вашу думку, після зустрічі змінюються учасники та сама атмосфера?
Найбільший ефект – знайомство з собою. Кожна зустріч дає можливість пізнати себе глибше і відчути підтримку світу через людей, що на одній хвилі.
Що шукають учасники, приходячи у клуб: відповіді, нову точку опори? І що вони отримують у результаті?
Це питання скоріше до них, але я бачу, що вони точно знаходять коло людей, з якими можна обговорити хвилюючі теми. Декілька раніше залишалися наодинці зі своїми книжками, а тут знайшли однодумців. Вони були щиро раді цьому і дякували за створений простір.
Чи можна сказати, що такі клуби – це форма м’якої психологічної підтримки? Особливо зараз, коли в багатьох усередині накопичена втома, тривога, біль.
100%, людина сама обирає, яку книжку читатиме (ми завжди робимо анонс на місяць). І навіть якщо хтось не встиг чи не зміг прочитати, він усе одно може прийти – почути, що турбує інших, поділитися своїм. Це дає розуміння: ти не один. Є люди поруч зі схожими питаннями. І це – підтримка.
Як змінився Ваш внутрішній стан із появою клубу?
Для мене це стало певною дисципліною та водночас цікавим досвідом. Формат, коли є термін для читання, дуже надихає.
Який слід, на Вашу думку, має залишати кожна зустріч у серцях учасників?
Найважливіше, щоб вони бачили своє життя крізь думки та ідеї з книжок і ставали ще більш люблячими та підтримуючими для себе.
Атмосфера «ЛІТерапії»
Слухаючи Олену, легко зрозуміти, чому читацький клуб швидко став місцем сили для тих, хто приходить. Тут кожна зустріч – не лекція і не тренінг, а жива розмова, яка дозволяє чесно подивитися на себе й водночас відчути надійне плече тих, хто поруч.
«ЛІТерапія» – це простір довіри, де книжки стають ключем до внутрішніх дверей, а двері ведуть до глибшого контакту з собою та світом.
І вже зараз цей шлях позначений кількома важливими текстами: від Джона Кехо («Підсвідомості все підвладне») та Джозефа Нгуєна («Не вірте всьому, що думаєте»), через досвід Ніколь ле Пера («Сяйво свідомого Я») й пошуки сенсу з Елізабет Гілберт («Їсти, молитися, кохати»), до маленьких щоденних кроків у книзі Джеймса Кліра («Атомні звички»). Кожна з них залишила у клубі свій відбиток і стала поштовхом для розмов, які змінюють.
Наприкінці розмови Олена Славіна додає:
Клуб живе зустрічами, тож зовсім скоро – нова.
23 листопада о 16:00 у книгарні «Є» відбудеться обговорення книжки Філіппа Перрі «Важливо, щоб цю книжку прочитали всі, кого любите (і, можливо, хтось, кого не дуже)».
Вхід вільний, але реєстрація обов’язкова.
